Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом (за період з 27 по 31 липня 2020 року)
1. 28 липня 2020 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши в касаційному порядку справу № 804/746/18, визнав законними дії Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області щодо проведення позапланової перевірки господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М», а також визнав законними приписи, винесені за результатами цієї перевірки.
Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій ТОВ не спростувало тверджень Держекоінспекції, що в нього немає відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Суд констатував, що позивач не спростував висновків, яких дійшла Держекоінспекція під час проведення позапланового заходу державного контролю та які стали підставою для винесення спірних приписів, а, посилаючись на формальні порушення вимог законодавства, намагається уникнути виконання цих приписів і створює несприятливий вплив на здоров’я людей та стан навколишнього природного середовища.
30 липня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) за позовом фермерського господарства до власника овець про стягнення майнової шкоди (збитків).
Позивач стверджував, що тварини з’їли й затоптали на його полях близько 10,5 га посівів соняшника та близько 25,2 га посівів кукурудзи, й оцінив збитки у понад 500 тис. грн.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки не підтверджено, що шкода завдана з вини відповідача. Однак апеляційний суд скасував рішення місцевого суду і задовольнив позов.
КЦС ВС передав справу на новий розгляд до апеляційного суду, оскільки при задоволенні позову він не встановив особи (осіб), яка утримувала тварин у момент завдання збитків, та не перевірив, чи існують умови для їх стягнення.
Джерело: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/976999/
2. ВС пояснив, хто може бути потерпілим від несплати аліментів
Прокурор оскаржив до Верховного Суду судові рішення щодо виправданого, якого обвинувачували в ухиленні від сплати аліментів на утримання дитини (ч. 1 ст. 164 КК України), у зв’язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення. Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив її без задоволення з огляду на таке.
Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 164 КК України кримінальна відповідальність передбачена за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні.
Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потребують допомоги, право неповнолітніх та непрацездатних дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їхні батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх раніше. Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, встановивши, що особа обвинувачується у злісному ухиленні від сплати аліментів, передбачених рішенням місцевого суду на утримання його повнолітньої дочки, котра є працездатною та продовжує навчання, звернув увагу на таке. Законодавець чітко розмежував поняття «дитина» (як особа, що не досягла 18-річного віку) та «син / дочка» (стосовно повнолітніх осіб). Суд дійшов обґрунтованого висновку, що в цьому кримінальному провадженні відсутній безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, а саме суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потребують допомоги, а тому немає і складу цього злочину.
Такі висновки суду першої інстанції не суперечать законам України та нормам міжнародного права, про що зазначав прокурор у касаційній скарзі. Адже суд першої інстанції дослідив та проаналізував норми права, які зобов’язують батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, котрі потребують матеріальної допомоги (положення ч. 2 ст. 51 Конституції України, Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, Закону України «Про охорону дитинства», СК України та ін.).
На підставі аналізу зазначених правових норм суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до чинного законодавства потерпілими від злочину за ч. 1 ст. 164 КК України не можуть бути повнолітні дочка, син, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги та на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти.
Джерело: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/974181/
3.ВС роз'яснив умови для звільнення або відстрочки сплати судового збор
Місцевий суд залишив позовну заяву підприємства без руху через те, що не було сплачено судовий збір.Позивач подав клопотання про відстрочку сплати судового збору за подання позовної заяви.Клопотання було обгрунтовано тим, що підприємство знаходиться в процедурі банкрутства, не здійснює господарської діяльності, не має в своєму активі грошових коштів, а отже позбавлене можливості оплатити судовий збір.Однак місцевий і апеляційний суди відмовили в задоволенні клопотання, а позовну заяву залишили без розгляду.Колегія суддів Господарського суду з таким висновком погодилася.Відповідно до ст. 8 Закону "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення за таких умов:1) розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або2) позивачами є:а) військовослужбовці;б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, якщо другий з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда; г) члени малозабезпеченої або багатодітній сім'ї; г) особа, яка діє в інтересах малолітніх або неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними або дієздатність яких обмежена, або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.Верховний Суд зазначив, що перебування боржника в процедурі банкрутства на стадії санації не є підставою для звільнення від сплати судового збору або відстрочки сплати судового збору. Джерело: https://jurliga.ligazakon.net/news/197100_vs-razyasnil-usloviya-dlya-osvobozhdeniya-ili-otsrochki-uplaty-sudebnogo-sbora
4. Введення електронної форми виконавчого документа: Закон підписаний
Президент Володимир Зеленський підписав Закон № 797-ІХ "Про внесення зміни до статті 4 Закону України" Про виконавче провадження "щодо запровадження електронної форми виконавчого документа" (законопроект № 3707), який ВР прийняла 15 липня 2020. Інформація з'явилася на сайті Президента.Ч. 3 ст. 4 Закону "Про виконавче провадження" доповнено нормою, згідно з якою передбачена можливість видачі виконавчого документа в електронній формі. При цьому необхідно дотримання вимог законів «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчих послуги».Порядок пред'явлення до виконання виконавчих документів виданих у формі електронного документа визначить Мін'юст.Джерело: https://jurliga.ligazakon.net/news/197256_vvedenie-elektronnoy-formy-ispolnitelnogo-dokumenta-zakon-podpisan
5. ВС роз’яснив, коли вчинений батьками правочин без дозволу органу опіки та піклування, може бути визнаний недійсним
Вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним, за умови якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/5835/17.
Громадянка України звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати нікчемним та скасувати договір іпотеки житлового будинку укладений між її мати та публічним акціонерним товариством.
За умовами громадянка передала в іпотеку банку належний на праві власності будинок та земельну ділянку, не зазначивши, що у будинку проживає неповнолітня особа. Приватним нотаріусом було посвідчено заяву.
Судді ВС підкреслили, що з огляду на статтю 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах – обов’язок батьків.
Закон визначає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з частиною четвертою та п’ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.
ВС наголосив, що вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним, за умови якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтересів дитини щодо житлового приміщення
Також ВС підкреслив, що сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є безумовною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
Установивши, що у момент укладання договору іпотеки було приховано від банку зазначені обставини, подавши документи, у яких відсутні відомості про реєстрацію або проживання без реєстрації у квартирі неповнолітньої; заповнила бланк заяви про майнову поруку, у якій не вказала що неповнолітня дитина знаходяться на її утриманні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що сама лише відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного договору іпотеки не дає підстави для визнання такого договору недійсним відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, а відтак, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.Джерело: https://sud.ua/ru/news/publication/175290-vs-rozyasniv-koli-vchineniy-batkami-pravochin-bez-dozvolu-organu-opiki-ta-pikluvannya-mozhe-buti-viznaniy-nediysnim
6. ЄСПЛ висловився щодо допустимості показань свідків за їх відсутності в суді
Європейський суд з прав людини розглянув скаргу 53791/11 CHERNIKA v. UKRAINE. Заявник скаржився на відсутність свідків обвинувачення впродовж судового розгляду кримінального провадження щодо вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, за результатами якого він був засуджений.
Обставини справи
Відповідно до обвинувачень проти заявника, він привласнив опій, вилучений як доказ у справі, яку розслідував. його було зрештою засуджено. Надалі, як стверджувалося, заявник передав частину привласненого опію своїй подрузі, яка мала допомогти збути наркотичний засіб на «чорному ринку». З її допомогою заявник передав опій двом особам, які прибули з Криму до м. Луцька, доручивши їм забрати опій назад в Крим для подальшого збуту.
Впродовж досудового розслідування було допитано трьох свідків (Ш.,В.Г.,І.С.) і проведено очні ставки з заявником. Надалі справа за обвинуваченням заявника була передана до суду для розгляду. Під час судового розгляду було допитано свідків Ш., З. та Г; інших свідків (В.Г та І.С) суд неодноразово викликав до суду, зокрема за допомогою приводу правоохоронними органами, проте вони не з’являлись і причини їх неявки суду не були відомі; зрештою, суд зачитав досудові показання цих свідків. Суд визнав заявника винним у вчиненні крадіжки та незаконному володінні/зберіганні значної кількості наркотичних речовин з метою їх збуту та призначив покарання у вигляді восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд, у зв’язку з тим, що суд першої інстанції зачитав показання свідка, незважаючи на відсутність інформації про причини його неявки до суду. За результатами потворного судового розгляду суд знову засудив заявника. Під час повторного судового розгляду було викликано свідків В.Г та І.С для допиту, проте вони були дуже хворими, тоді як місцезнаходження інших свідків, які були допитані під час першого судового розгляду, встановлено не було. Суд заслухав показання декількох інших свідків, у тому числі працівників правоохоронних органів, і дослідив документи, які свідчили про володіння М. наркотичними речовинами. Заявник подав апеляційну скаргу, у якій, вказував, що Ш., В.Г. та І.С. не були повторно допитані під час другого судового розгляду, вони не заслуговували довіри як свідки, їхні показання були суперечливими. Зокрема, заявник звернув увагу на те, що свідки не були притягнуті до відповідальності, хоча згідно з їхніми показаннями вони придбавали наркотичні речовини. Апеляційний суд підтримав вирок суду першої інстанції. Суд дійшов висновку, що показання трьох свідків узгоджуються між собою та з результатами очної ставки із заявником.
Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника та підтримав висновки судів попередніх інстанцій.
Оцінка ЄСПЛ
Європейський суд з прав людини, посилаючись на свою прецедентну практику, зазначив що він розвинув дві групи потенційно релевантних принципів:
1) прецедентна практика щодо допустимості показань свідків за їх відсутності в суді;
2) прецедентна практика стосовно принципу безпосередності.
Так, ЄСПЛ наголосив, що перше вирішальне питання як щодо принципу безпосередності, так і щодо прецедентного права стосовно свідків, які були відсутні, полягає в ролі показань, які були надані відсутніми свідками, у засудженні заявника, а саме: чи були вони «єдиними» або «вирішальними» або «мали значну доказову вагу», що їх допуск міг завадити захисту.
Другим важливим питанням є те, чи змінився склад суду, який засудив заявника, повністю або лише частково. Як зазначено у пункті 15, склад суду було повністю змінено і новий склад суду не допитав жодного з трьох свідків (пункт 59 Рішення).
Повертаючись до першого з питань, зазначених вище у пункті, ЄСПЛ підкреслив, що показання цих трьох свідків були центральними у справі обвинувачення, оскільки вони були єдиними прямими учасниками незаконної діяльності, у якій обвинувачувався заявник. Тоді як інші свідки чули обговорення між заявником і трьома відсутніми свідками про можливе переміщення наркотичних речовин, вони не знали таких деталей, і їхні показання щодо цього були доволі загальними. Всі інші докази проти заявника лише просто свідчили про те, що заявник мав можливість вчинити злочинне діяння, оскільки він мав доступ до наркотичних речовин та мав контакти з трьома відсутніми свідками. Тому Суд вважає, що показання свідків були «вирішальними» в тому сенсі, що вони, ймовірно, визначали результат справи.
Окрім цього, судді ЄСПЛ нагадали, що справедливість судового розгляду залежить від вагомості показань відсутнього свідка. Чим важливіші докази, тим більшу вагу повинні мати урівноважуючи фактори для того, щоб провадження в цьому вважалося справедливим.
Європейський суд розглядає три потенційно альтернативні урівноважуючі фактори у провадженні:
1) можливість, якою заявник користувався в ході національного/внутрішнього провадження, щоб надати свою власну версію розглядуваних подій та поставити під сумнів авторитет/довіру відсутніх свідків і звернути увагу на непослідовність їхніх показань;
2) наявність інших підтверджувальних доказів;
3) факт того, що заявник брав участь у конфронтації/перехресному допиті із трьома свідками під час досудового розслідування та мав можливість перехресного допиту з Н.Ш. під час першого судового розгляду.
Щодо першого фактору, Суд підкреслив, що заявник мав можливість в ході національного провадження надати свою власну версію подій і поставити під сумнів авторитет/довіру відсутніх свідків. Проте Суд неодноразово зазначав, що така можливість оскаржити та спростувати показання відсутніх свідків не може сама по собі розглядатись як достатній урівноважуючий фактор для компенсації недоліків для захисту, створених їхньою відсутністю. Це також мало місце і в цій справі (пункт 68 Рішення).
Щодо другого фактора, як встановив Суд, хоча і були наявні інші підтверджуючі докази, проте вони мали обмежену доказову силу через відсутність показань трьох свідків.
Щодо третього потенційно урівноважуючого фактору, заявник стверджував, що така можливість не могла забезпечити належний захист, оскільки на стадії досудового розслідування (коли було проведено перехресний допит/конфронтацію) захист не мав доступу до матеріалів справи/доказів.
ЄСПЛ підкреслив, що у цій справі недолік обмеженого знання про матеріали справи на час конфронтацій/перехресного допиту, покладений на захист, не був настільки серйозним, що сама по собі конфронтація/перехресний допит була явно неналежною процесуальною гарантією. Однак це не завершення питання, оскільки суддя, який в кінцевому підсумку засудив заявника, не мав можливості особисто допитати будь-кого з трьох ключових свідків обвинувачення. Окрім іншого, він не мав у своєму розпорядженні відеозаписів їхніх показань, навіть за умови, що національним правом можливість такого відеозапису передбачена і останнє могло б надати важливу додаткову гарантію.
Таким чином, влада не змогла показати наявність достатніх та обґрунтованих/поважних причин відсутності свідка Н.Ш під час повторного судового розгляду. Можливе місцезнаходження цього свідка було вказано під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте, як убачається, воно перевірено не було. Що стосується інших двох свідків, то хоча їх відсутність під час повторного судового розгляду була обґрунтована поважною причиною, їхні свідчення були тісно пов’язані з показаннями Н.Ш.
Також Уряд не продемонстрував наявності особливо суворих гарантій для забезпечення належного розуміння показань трьох свідків новим суддею для забезпечення справедливого розгляду.
Враховуючи наведене, Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
_03_03.png)
