Аналіз судової практики розгляду питань, які вирішуються судом під час виконання вироків у 2014 - 2015 роках

 АНАЛІЗ

судової практики розгляду Комунарським районним судом м. Запоріжжя питань, які вирішуються судом під час виконання вироків

у 2014-2015 р.р.

На виконання листа Апеляційного суду Запорізької області № 1549/04-08/16-вих від 31.03.2016 року суддею Коммунарського районного суду м. Запоріжжя Холод Р.С. проведено аналіз судової практики розгляду Коммунарським районним судом м. Запоріжжя питань, які вирішуються судом під час виконання вироків у 2014-2015 р.р.

Вступ

Виконання вироку – це завершальна стадія кримінального процесу, в якій суд звертає до виконання вироки і ухвали, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує в установленому порядку питання, які виникають при виконанні судових актів. У процесуальній літературі ця стадія називається скорочено – «виконання вироку». Фактично вона охоплює як виконання вироку, так і виконання ухвал суду. Завдання виконання вироку як стадії кримінального процесу полягає, як правило, не у фактичному виконанні рішень суду. Для цієї мети створені спеціальні органи. Завданням цієї стадії є організація процесуальної діяльності, спрямованої на: а) звернення вироку до виконання; б) забезпечення у встановлених законом випадках повної або часткової реалізації вироку; в) вирішення встановлених законом питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку; г) здійснення контролю за виконанням вироку.

Стадія виконання вироку характеризується рядом важливих положень, до яких належить - обов’язковість вироків для всіх державних і громадських структур, посадових осіб і громадян, оперативність звернення і приведення вироку до виконання, можливість зміни рішень суду щодо покарання в ході виконання вироку за наявності передбачених для цього у законі підстав. Точне і безумовне виконання вироку підвищує його ефективність, сприяє зміцненню законності і правопорядку в Україні.

Відповідно до ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання при наявності декількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Загальна інформація та статистичні дані ухвалення судом рішень, передбачених ст.537 КПК України

Згідно даних у розділі 6 «Розгляд справ у порядку виконання судових рішень» звітів Ф1-1 за 2014 рік та за 2015 рік питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (п.2 ч.1 ст.537 КПК України), про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким (п.3 ч.1 ст.537 КПК України), про застосування покарання після заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ч.8 ст.154 КВК України); про звільнення від покарання за хворобою (п.6 ч.1 ст.537 КПК України) суддями Комунарського районного суду м. Запоріжжя не розглядалися. 

Відповідно до вказаних звітів у 2014 році до суду надійшло 25 клопотань про розгляд питання про припинення примусового лікування, з яких 24 було розглянуто, 1 – залишок. У 2015 році у провадженні суддів,  згідно даних звіту перебувало 33 клопотання (32 надійшло у 2015 році та 1 – залишок з 2014 року). З вказаних клопотань – 30 були розглянуті, а 3 – залишилися не розглянутими. 

Водночас, при перевірці усіх зазначених клопотань виявилося, що вони помилково вказані у звітах як розгляд питань про припинення примусового лікування, так як стосувалися лише припинення примусових заходів медичного характеру.

У 2015 році до Комунарського районного суду м. Запоріжжя звернувся Полторацький В.В., засуджений до 6 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна за скоєння злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, із заявою про розстрочку виконання вироку, а саме у частині вирішення цивільного позову. У своїй заяві Полторацький В.В. посилався на норми ст.373 ЦПК України. 10.11.2015 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні заяви Полторацького В.В., зазначивши, що скрутне матеріальне становище останнього, відсутність можливості отримувати офіційний заробіток не є винятковими обставинами у розумінні ст. 373 ЦПК України. З наведеного вбачається, що заява Полторацького В.В. була помилкова віднесена працівниками суду у звіті до графи «Про відстрочку виконання вироку».

Також, помилково було вказано у звіті за 2014 рік у графі «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання» про розгляд 1 клопотання.

За звітний період (2014-2015 р.р.) суддями було також розглянуто:

- питання про відстрочку виконання вироку (1-2014 р.);

- питання про застосування покарання при наявності декількох вироків (5-2014 р., 2-2015 р.);

- питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку (17-2014 р., 6-2015 р.).

Судова практика щодо відстрочки виконання вироку

(п.1 ч.1 ст.537 КПК України)

13.11.2014 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя звернувся Мурко О.О. із заявою про відстрочку виконання вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.09.2014 року, яким його було засуджено до штрафу у розмірі 850 грн., у зв’язку із хворобою та стаціонарним лікуванням. У подальшому, 11.12.2014 року Мурко О.О. відмовився від своєї заяви та звернувся з клопотанням про залишення його заяви без розгляду. Того ж дня, суд задовольнив клопотання Мурко О.О. та його заяву про відстрочку виконання вироку по суті не розглядав. Рішення суду не оскаржувалося.  

Судова практика розгляду питань про застосування покарання за наявності кількох вироків (п.11 ч.1 ст.537 КПК України)

У 2014 році до суду надійшло 5 клопотань від представників Комунарського підрозділу Жовтневого МВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області щодо вирішення питань про застосування покарання за наявності кількох вироків.

Ухвалами суду від 25.08.2014 року та 20.10.2014 року у задоволенні одного клопотання було відмовлено, а інше – повернуто ініціатору звернення. Обґрунтовуючи свої рішення судді зазначили, що відповідно до п.2 ч.2 ст.539 КПК України клопотання про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктом 11 ч.1 ст. 537 КПК України. Враховуючи, що засуджені відбували покарання у виправних колоніях, розташованих не на території Комунарського району м. Запоріжжя, тому зазначені клопотання повинен розглядати суд, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.

Три інші клопотання були розглянуті та прийнято рішення про їх задоволення.

Так, при зверненні заступника начальника Жовтневого МВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області (Комунарський районний підрозділ) Шепель О.В. до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з клопотанням щодо порядку виконання вироку відносно Бордюг Н.Г. було встановлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2014 року останню визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358, ч.2 ст.190 КК України та призначено Бордюг Н.Г. остаточне покарання, на підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.10.2013 року у вигляді 1 року 8 місяців обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено Бордюг Н.Г. від відбування покарання, якщо вона під час випробування, строком 1 рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов’язки, згідно п.п. 2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2014 року Бордюг Н.Г. визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст.358, ч.2 ст.190 КК України, та призначено їй остаточне покарання, на підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.10.2013 року у вигляді 2 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75,76 КК України звільнено Бордюг Н.Г. від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 1 року 6 місяців не скоїть нового злочину і виконає покладені на неї судом обов’язки. 

Під час виконання вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2014 року було виявлено, що у вказаному вироку не врахований вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2014 року

Приймаючи до уваги, що Бордюг Н.Г. вчинила злочини до винесення вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2014 року, суд вважав за необхідне застосувати норми ч.4 ст.70 КК України, постановивши при цьому наступне: покаранням за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2014 року поглинути покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2014 року та остаточно до відбування Бордюг Н.Г. визначити покарання у вигляді двох років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити засуджену Бордюг Н.Г. від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 1 року 6 місяців іспитового строку не скоїть нового злочину і виконає покладені на неї судом обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально – виконавчої системи; повідомляти органи кримінально – виконавчої системи про зміну місця проживання; періодично з’являтися в органи кримінально – виконавчої системи.

У 2015 році до суду надійшло 2 клопотання від представників Комунарського підрозділу Жовтневого МВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області щодо вирішення питань про застосування покарання за наявності кількох вироків. Вказані клопотання стосувалися одного засудженого - Бєркєтова С.О. 21.04.2015 року ухвалою суду було повернуто клопотання ініціатору звернення для належного оформлення. Обґрунтовуючи своє рішення, суддя вказав, що до клопотання не надано належних чином завірених копій процесуальних документів (вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.01.2015 року), що унеможливлює прийняття судом об’єктивного рішення.      

Під час повторного звернення стосовно застосування покарання Бєркєтову С.О. за наявності двох вироків, суд своєю ухвалою від 04.06.2015 року задовольнив клопотання. Під час розгляду було встановлено, що вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.01.2015 року Бєркєтову С.О. призначене покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом двох років не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки, що передбачені ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України без дозволу ОКВС; повідомляти органам кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи; періодично з’являтися в ці органи для реєстрації.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2015 року Бєркєтова С.О. визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.190, ч.1 ст.309 КК України, та призначено йому остаточне покарання, на підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено Бєркєтова С.О. від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього судом обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу КВІ; повідомляти КВІ про зміну місця проживання, роботи та навчання.  

Однак, під час постановлення вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2015 року не був врахований вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.01.2015 року

Приймаючи до уваги, що Бєркєтов С.О. вчинив злочини до винесення вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2014 року, суд вважав за необхідне застосувати норми ч.4 ст.70 КК України, постановивши при цьому наступне: покаранням за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.01.2015 року поглинути покарання за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2015 року та остаточно до відбування визначити покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити Бєркєтова С.О. від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього судом обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально – виконавчої системи; повідомляти органи кримінально – виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи, навчання; періодично з’являтися в органи кримінально – виконавчої системи.

Зазначені звернення стали можливими у зв’язку з тим, що під час досудового розслідування прокурори не виконують вимоги ст.217 КПК України щодо об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань стосовно однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох злочинів. Досудове розслідування проводиться по кожному окремому епізоду злочинної діяльності особи і окремі обвинувальні акту направляються до суду. Таким чином, слідчі, на нашу думку, штучно покращують показники своєї роботи. Суди, у свою чергу, виносять по декілька вироків, при цьому непоодинокі є випадки, коли судді не знають про існування інших вироків.

Судова практика вирішення питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку

(п.14 ч.1 ст.537 КПК України)

У 2014 році у провадженні суддів перебувало 17 заяв і клопотань, в яких порушувалися питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. З них 14 були вирішені по суті: 3 – повернуто, 1 – залишено без розгляду, 7 – задоволено, по 3 – відмовлено у задоволенні. По 3 клопотанням у 2014 році рішення прийнято не було.

З 14 розглянутих клопотань під час проведення узагальнення встановлено, що 3 з них помилково обліковані у графі «Інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку», так як клопотання були подані представниками КВІ та стосувалися питань про застосування покарання за наявності кількох вироків.

По інших поданнях підставами для звернення стали питання:

- про роз’яснення рішення суду – 2;

- про розшук засудженого – 1;

- про встановлення способу та порядку виконання рішення суду в частині конфіскації майна засудженого – 1;

- про виконання вироку суду, коли особі за іншим рішенням суду було застосовано примусовий захід медичного характеру в виді госпіталізації в психіатричну установу зі звичайним спостереженням – 3;

- виправлення описки у вироку – 1;

- скасування арешту, накладене на майно засудженого – 3.

У клопотаннях про роз’яснення рішення суду представники КВІ просили роз’яснити суд зміст вироку в частині виконання стягнення з засудженого матеріальної шкоди, завданої у зв’язку із втратою годувальника, а також в частині конфіскації майна засудженого.

У 2014 році начальник Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з поданням про оголошення засудженого Панченка В.В. у розшук. У своєму поданні останній зазначив, що 21.08.2013 року до Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області був направлений вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.03.2013 року відносно Панченка В.В., засудженого до 5 років позбавлення волі за скоєння злочинів, передбачених ч.ч. 2,3,4 ст.190 КК України, для виконання, так як останній не перебував під вартою. Враховуючи, що Панченко В.В. зник, а першочергові розшукові заходи не призвели до встановлення місця знаходження останнього, тому необхідно Панченка В.В. оголосити у розшук.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.12.2014 року відмовлено у задоволенні вказаного подання у зв’язку з тим, що відсутні підстави для прийняття такого рішення.

В 2014 році заступник начальника Жовтневого МВ КВІ (Комунарський районний підрозділ) УДПтС України в Запорізькій області чотири рази звертався до суду з клопотанням про вирішення питання, що виникають при виконанні вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.01.2010 року відносно Нікітіна П.І.

Звернення обґрунтоване тим, що на обліку у Комунарському підрозділі Жовтневого МВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області перебуває Нікітін П.І., засуджений 25.01.2010 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст 307, ст.69 КК України до 5 років позбавлення волі з випробуванням строком 2 роки.

15.11.2010 року слідчим СВ Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області відносно Нікітіна П.І. було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. Злочин був скоєний засудженим у листопаді 2010 року, тобто в період іспитового строку, встановленого вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.01.2010 року. Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2012 року відносно Нікітіна П.І. застосовано примусовий захід медичного характеру в виді госпіталізації в психіатричну установу зі звичайним спостереженням. Іспитовий строк, призначений за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.01.2010 року, сплинув 25.01.2012 року. Остаточне рішення по кримінальній справі, яка була порушена слідчим Комунарського СВ відносно Нікітіна П.І., не прийнято. Враховуючи, що в описовій частині постанови суду про призначення примусових заходів медичного характеру зазначено, що згідно ч.3 ст.19 КК України не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку, захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії, або керувати ними, тому представник КВІ просив суд роз’яснити чи буде підлягати покаранню Нікітін П.І. після його остаточного одужання.

Ухвалами Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.07.2014 року та 26.08.2014 року зазначене клопотання повернуто на доопрацювання. Підставою для прийняття такого рішення став факт відсутності у клопотанні повних анкетних даних засудженого, його місце реєстрації та перебування, що позбавляє суд можливості об’єктивного розгляду клопотання.

Ухвалою суду від 08.09.2014 року клопотання відносно Нікітіна П.І. було повернуто ініціатору звернення у зв’язку з тим, що Нікітіна  П.І. було засуджено    вироком    Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.01.2010 року, а тому у відповідності п.4 ч.2  ст.539 КПК України із зазначеним клопотанням необхідно звертатися в суд, який  виніс вирок.

17.11.2014 року ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання відносно Нікітіна П.І. було задоволено та роз’яснено представнику Комунарського підрозділу Жовтневого МВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області, що Нікітін П.І. підлягає покаранню за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України на загальних засадах.

У 2015 року у провадженні суддів перебувало 6 заяв і клопотань, в яких порушувалися питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. З них 5 були вирішені по суті: 1 – повернуто, 2 – задоволено, по 2 – відмовлено у задоволенні. По одному клопотанню у 2015 році рішення прийнято не було.

З розглянутих клопотань підставами для звернення стали питання:

- про роз’яснення рішення суду в частині повернення речових доказів – 1;

- про встановлення способу та порядку виконання рішення суду в частині конфіскації майна засудженого – 2;

- про уточнення адреси проживання засудженого – 1;

- про встановлення способу та порядку виконання рішення суду в частині стягнення з засудженого на користь потерпілих моральної шкоди – 1.

До проблемних питань по розгляду клопотань щодо питань про всякого роду сумніви і протиріччя необхідно віднести порядок визначення звернень, по яких необхідно лише письмова відповідь, а які необхідно обов’язково вирішувати під час судового розгляду. Так, непоодинокими є випадки, коли до суду звертаються представники виправних установ, в яких відбувають покарання засуджені особи. У своїх зверненнях (інколи взагалі зазначається як запит) ставиться питання лише про уточнення дати затримання особи, її анкетних даних тощо. Питання, що порушуються не відносять до роз’яснення рішення, його уточнення або виправлення описки.    

У 2015 році до суду звернувся начальник Шевченківського РВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області звернувся з поданням про уточнення місця проживання засудженого Данильченка Є.М., в якому зазначив, що  27.11.2014 р. до Шевченківського РВ КВІ надійшов вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя відносно останнього. Під час вивчення матеріалів встановлено, що у вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.08.2013 р. зазначена адреса: м. Запоріжжя, вул. Івана Богуна, б. 98-А, а в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 27.10.2014 р. адреса проживання засудженого: м. Запоріжжя, вул. Івана Богуна, б. 120-А. Враховуючи вказані протиріччя, просили суд вирішити питання про уточнення адреси проживання засудженого.

Ухвалою Комунарського районного суду від 06.02.2015 року було відмовлено у задоволенні подання. Обґрунтовуючи своє рішення, суддя зазначила, що згідно матеріалів кримінального провадження та згідно звукозапису судових засідань по кримінальному провадженню відносно Данильченко Є.М. при встановленні особи обвинуваченого, судом було встановлено, що останній не має постійного місця реєстрації та фактично проживає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Івана Богуна, 98-А (адреса проживання брата засудженого Данильченка Є.М.), що і було зазначено у вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.08.2013 року. Згідно звукозапису судового засідання 27.10.2014 року в апеляційному суді Запорізької області засуджений Данильченко Є.М. повідомив суд про зміну місця свого проживання, а сааме, що на той час він проживає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Івана Богуна, 120-А.

Таким чином, на момент винесення вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя, 01.08.2013 року Данильченко Є.М. не мав постійного місця реєстрації та фактично проживав за адресою: м. Запоріжжя, вул. Івана Богуна, 98-А, а тому підстави для уточнення вироку суду відсутні.

До проблемних питань розгляду клопотань, що розглядаються у порядку ст.359 КПК України слід віднести неоднозначну практику суддів щодо визначення кола учасників, участь яких є обов’язковою. Зі змісту ч.4 ст.539 КПК України вбачається, що участь засудженого, його захисника, законного представника та прокурора є обов’язковою, а неявка представників органів, установ, лікарських та спостережних комісій, служби у справах дітей, цивільного позивача та цивільного відповідача не є обов’язковою. Водночас, непоодинокими є випадку розгляду питань про застосування покарання за наявності кількох вироків без участі засуджених або їх захисників. Це пов’язане, як правило, через перебування засудженого у місцях позбавлення волі та практикою у 2014 році центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, коли останні відмовлялися надавати захисника  для захисту прав та інтересів засудженого.    

Крім того, спостерігається неоднакова практика щодо винесення рішення у разі, коли розгляд клопотання повинен розглядати інший суд. В окремих випадках постановляється ухвала про відмову у задоволенні клопотання, а в інших – про повернення клопотання. Також, є випадки, коли приймаються рішення про повернення клопотань у разі, коли до них не надано належних чином завірених копій процесуальних документів, на які посилаються у своїх клопотаннях представники КВІ.

На нашу думку, вказані проблеми виникають через не чітке визначення порядку вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку. Так, в ч.5 ст.539 КПК України лише вказано, що за наслідками розгляду клопотання суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. 

Вважаємо, що було б доцільно ст.539 КПК України доповнити нормою, яка б чітко визначила рішення, які суд може прийняти:

- за результатами надходження клопотання, наприклад, постановлення ухвали про повернення клопотання і в яких випадках;

- за наслідками розгляду по суті клопотання (постановлення ухвали про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання).

Крім того, важливо було б зазначити у ст.539 КПК України, що рішення про повернення клопотання приймає суддя одноособово і участь засудженого, його захисника, законного представника та прокурора є обов’язковою.  

Певні проблеми виникають під час виконання вироків щодо знищення речових доказів та з приводу конфіскації майна засуджених.

У Комунарському районному суді м. Запоріжжя за вказані питання відповідає визначені працівники канцелярії, які щотижня готують інформацію по цих питаннях на оперативну нараду. Щотижня зазначені працівники по проблемних питаннях намагаються взаємодіяти з органами внутрішніх справ з приводу знищення речових доказів та з податковими органами і ВДВС з приводу конфіскації майна засуджених.   

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» за виконавчим документом про стягнення в доход держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи доходів і зборів.

При отримані виконавчого документа з суду ДПІ повинні направляти його до відповідного органу ВДВС, контролювати хід його виконання та в результаті завершення виконавчого провадження, органи ВДВС повинні направити виконавчий документ до суду або до відповідного органу, який видав виконавчий документ.

На сьогоднішній день органи державної податкової служби самоусунулись від виконання своїх обов’язків, а саме: здійснення контролю за діями органів виконавчої служби щодо виконання рішень суду, надання інформації суду щодо стану виконання рішень.

Роками окремі вироки суду не виконуються, державна податкова служба разом з органами державної виконавчої служби ігнорують виконання вироків.

Постійні запити до вищевказаних органів не дають жодного результату щодо негайного виконання рішень та вироків суду, що у свою чергу підриває довіру громадян до судової системи в цілому.

Державні виконавці відмовляють у відкритті виконавчого провадження органам ДПІ, приймаючи відповідні постанови та мотивують відмови відсутністю ідентифікаційного номера боржника, хоча Верховний Суд України від 25.06.2014 року у справі №6-62цс14 висловив правову позицію про те, що відсутність ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Таким чином, впродовж останніх років з недбалості посадових осіб органів податкової служби та підпорядкованих ним відділів державної виконавчої служби не виконуються вироки суду, тим самим порушуються вимоги Конституції України.

Практично щомісячно головою Комунарського районного суду м. Запоріжжя вносяться відповідні подання на дії державних виконавців, працівників податкових органів та органів внутрішніх справ за неналежне виконання своїх службових обов’язків щодо виконання вироків суду. 

З приводу застосування ст.72 КК України у суддів були певні проблемні питання щодо правильного розгляду заяв засуджених про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання, але після отримання роз’яснювального листа з ВССУ від 11.01.2016 року, такі питання вже не виникають.      

Суддя

Комунарського районного суду

м. Запоріжжя                                                                   Р.С. Холод