Аналіз розгляду кримінальних справ про злочини проти життя та здоров'я за 2015 рік

 АНАЛІЗ 

розгляду кримінальних справ про злочини

проти життя та здоров’я за 2015 рік

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції   України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою   соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом  людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

При юридичному аналізі злочинів цієї групи, слід взяти до уваги положення низки законодавчих і підзаконних актів України щодо регулювання питань охорони та захисту життя і здоров’я громадян. Наприклад, ретельного вивчення потребують такі нормативно-правові акти: Основи законодавства України про охорону здоров’я, Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населен­ня” від 12 грудня 1991 р., Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 р., Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2026, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6, Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затверджена наказом МОЗ України від 25 вересня 2000 р. № 226, Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затверджена наказом МОЗ України від 29 березня   2006 р. № 179, тощо.

Слід також враховувати, що деякі питання забезпечення надійної охорони життя та здоров’я люди­ни врегульовано міжнародним законодавством (зокрема, Європейською конвенцією з прав людини від 4 листопада 1950 р., ратифіко­ваною Україною  17 липня 1997 р.; Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованою УРСР 26 січня 1987 р.; Європейською конвенцією про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводжен­ню чи покаранню від 28 листопада 1987 р., ратифікованою Україною 24 січня 1997 р., тощо).

Пленум Верховного Суду України у постанові від 07.02.2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров»я особи» надав судам роз’яснення з питань застосування законодавства при розгляді справ цієї категорії.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства при розгляді справ про злочини проти життя та здоров'я  особи, згідно з планом роботи Комунарського районного суду м.Запоріжжя було проведено узагальнення судової практики по розгляду кримінальних справ про злочини проти життя та здоров»я особи, передбачені  ст. 115 - ст. 145  Кримінального Кодексу України (далі КК України).

Метою узагальнення є вивчення та аналіз судової практики по кримінальних справах даної категорії, виявлення випадків порушення норм права та встановлення їх причин, визначення кола проблем, які виникають при розгляді справ.

У зв’язку з цим було вивчено кримінальні справи про злочини, передбачені ст.ст. 115-145 КК України, які розглянуті в 2015 році.

У 2015 році розгляд кримінальних справ про злочини проти життя та здоров»я особи становить 12 %

·         злочини проти життя та здоров’я особи – 65 (з них 29 з постановлення вироку);

·         злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина – 1 (з них 1 з постановлення вироку);

·         злочини проти власності – 351 (з них 279 з постановлення вироку);

·         злочини у сфері господарської діяльності – 4 ( з них 2 з постановлення вироку);

·         злочини проти громадської безпеки – 14 (з них 13 з постановленням вироку);

·         злочини проти безпеки  руху та експлуатації транспорту – 26 (з них 18 з постановлення вироку);

·         злочини проти громадського порядку та моральності – 15 ( з них 11 з постановлення вироку);

·         злочини у сфері обігу наркотичних засобі, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення – 48 (з них 38 з постановлення вироку);

·         злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації – 4 (з них 4 з постановленням вироку)

·         злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян – 6 (з них 4 з постановлення вироку);

·         злочини у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг – 12 (з них 6 з постановлення вироку);

·         злочини проти правосуддя – 3 (з них 2 з постановлення вироку). 

Порівняльна таблиця з розгляду кримінальних справ про злочини проти життя та здоров’я особи у 2014 та 2015 роках

З вище переліченої категорії у 2015 році було оскаржено вироків

Порівняльна таблиця якості вироків, ухвал по суддям

З вищенаведених статистичних даних вбачається, що 75 % оскаржуваних вироків залишені без змін.

Однак по деяким справам вироки були змінені чи скасовані у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, в результаті перегляду 18.12.2015 року Апеляційним судом Запорізької області вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.10.2015 року по кримінальному провадженню № 333/2154/15-к за обвинуваченням Вареникова Дениса Сергійовича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України (суддя Ярошенко А.Г.), зазначений вирок суду було змінено в частині призначеного покарання. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції призначено покарання обвинуваченому Вареникову Д.С. за ч. 2 ст.125 КК України у виді штрафу в сумі 850 грн., чим допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виходячи з наступного. Заступником прокурора Запорізької області Гуртовенко О.В. було подано апеляційну скаргу на вирок суду, відповідно до якого просила скасувати вирок у зв»язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочин та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, та призначити покарання у вигляді 180 годин громадських робіт. Після надходження апеляційної скарги прокурора, головуючим у першій інстанції було винесено ухвалу про виправлення описки у вироку суду, де зазначалося «призначити покарання у розмірі п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що еквівалентно 850 гривням». Але апеляційний суд Запорізької області не звернув уваги на зазначену ухвалу суду.  Відповідно до вимог статті 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини КК та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного й обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. За змістом частини 1 та 2 статті 53 КК України штраф це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини не передбачено вищого рівня штрафу. Відповідно до санкції частини 2 статті 125 КК України за вчинення даного злочину, передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Тобто, кримінальний закон сформульовано однозначно, він чітко і послідовно вказує на єдиний вимір розміру покарання у виді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян.   Таким чином, всупереч наведеним вище вимогам закону, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання у виді штрафу в твердій грошовій сумі, а не в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. В той же час суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурор в судових дебатах суду першої інстанції відповідно до аудіо запису судового засідання сам просив суд першої інстанції призначити Вареникову Д.С. покарання у вигляді штрафу в розмір 850 гривень, посилаючись на повне визнання вини та щире каяття обвинуваченого як під час досудового розслідування, так і в суді, ставлення потерпілого, який претензій матеріального та морального характеру  до обвинуваченого не мав, наявність пом’якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість призначення мінімального покарання у вигляді штрафу.

В результаті перегляду 15.06.2015 року Апеляційним судом Запорізької області вироку Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 05.03.2015 року по кримінальному провадженню № 333/9019/14-к за обвинуваченням Гнатенка Олексія Сергійовича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України (суддя Тучков С.С.), зазначений вирок скасовано в частині призначеного покарання. Судом першої інстанції було призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі. Суд апеляційної інстанції послався на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м»якості, зазначив, що призначаючи Гнатенку О.С. покарання, суд першої інстанції не достатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є особливо тяжким злочином, що він вчинив злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп»яніння, його особу, що він раніше неодноразово судимий, у тому числі за злочини проти життя та здоров»я особи, що посередньо характеризується за місцем проживання та не працює, фактично не розкаюється у вбивстві потерпілого, вину визнав частково. Враховуючи викладене, апеляційною інстанцією Гнатенку О.С. призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі.

На минулому тижні з апеляційної інстанції надійшло кримінальне провадження № 332/1190/15-к за обвинуваченням Пічковського А.Є.  у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 121, ч.2 ст. 186. Ч.4 ст. 187 КК України, та Голубія Д.А. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України (суддя Дмитрієва М.М.). Вироком Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21.07.2015 року Пічковського А.С. було визнано винним та призначено покарання з застосуванням ч.1 ст. 70, ч.4 ст. 70 КК України у вигляді 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, Голубія Д.А. визнано винним та призначено покарання на підставі ч.1 ст. 71. Ч.1 ст. 72 КК України у вигляді 4 років 10 місяців 1 дня позбавлення волі. На вирок суду подано апеляційні скарги захисником в інтересах обвинуваченого Голубія Д.А. та обвинуваченим Пічковським А.Є. Колегія суддів вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого скасувала, а кримінальне провадження в цій частині направила на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. Також засудженим було зараховано строк попереднього ув’язнення за ч.5 ст. 72 КК України, та Голубія Д.А. внаслідок цього було звільнено з-під варти в залі суду, у зв’язку з фактичним відбуттям призначеного строку покарання. В решті вирок залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції при стягненні з Голубія Д.А. на користь потерпілого матеріальної шкоди у розмірі 2755 грн. своє рішення не обґрунтував та не навів відповідних мотивів прийнятого рішення, враховуючи те, що Голубій Д.А. засуджений за ч.2 ст. 186 КК України. Крім цього, в матеріалах кримінального провадження міститься заява потерпілого про відмову від стягнення з обвинувачених моральної шкоди, однак суд по даній заяві ніякого рішення не прийняв. Отже, в частині вирішення цивільного позову вирок скасовано. Що стосується інших доводів скарги, апеляційним судом зазначено, що покарання, призначене обвинуваченим, відповідає ст..ст. 50, 65 КК України, у вироку суд дав належну оцінку всім зібраним доказам в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість обвинувачених.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22.03.2016 року скасовано вирок Комунарського району м.Запоріжжя від 17.11.2015 року по кримінальному провадженню за обвинуваченням Липського Ю.П. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України (суддя Дмитрієва М.М.), призначено новий розгляд провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання. Апеляційний суд зауважив наступне. Згідно з обвинувальним актом, представником потерпілого у даному провадженні є Філіппова О.В. Відомості про особу потерпілого у обвинувальному акті, доданих до нього матеріалах та у інших матеріалах провадження, відсутні. При розгляді провадження судом першої інстанції Філіппова О.В. участі не брала. В матеріалах провадження міститься заява від її імені на адресу суду про розгляд провадження у її відсутність та про те, що вона не має претензій матеріального та морального характеру. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції Філіппова О.В. пояснила, що у даному провадженні вона представляє інтереси Філіппової Руслани Віталіївни, 06 січня 2001 року народження, яка є її донькою та донькою загиблого Волошина В.М. Проте, ще у 2014 році її позбавлено батьківських прав щодо доньки, і про цей факт вона повідомляла слідчого під час досудового розслідування. З донькою вона не спілкується, знає, що остання проживає у її сина – Філіппова Станіслава Євгенійовича, 02 травня 1992 року народження, але за якою адресою - їй не відомо, т.я. діти від неї переховуються. Ніяких документів, що посвідчують особу доньки, в неї немає, в т.ч. і свідоцтва про її народження.

Для забезпечення прав потерпілої при апеляційному розгляді ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року органу досудового розслідування доручено провести необхідні слідчі (розшукові) дії для встановлення повних відомостей про особу потерпілої у даному провадженні, в т.ч. місця її перебування, а також відомостей про особу, яка є її законним представником.

З наданих у виконання вказаного доручення матеріалів вбачається, що Філіппову О.В. на стадії досудового розслідування залучено у якості представника потерпілої - неповнолітньої Філіппової Р.В. В той же час, опікуном неповнолітньої Філіпової Р.В. є рідний брат останньої - Філіппов С.Є. (на підставі рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 08 жовтня 2014 року). Цим же рішенням Філіппову О.В. позбавлено батьківських прав відносно малолітньої дитини - Філіппової Р.В.

При апеляційному розгляді Філіппов С.Є. був залучений до участі у судовому провадженні у якості законного представника неповнолітньої Філіппової Р.В. та пояснив, що остання є його рідною сестрою та донькою загиблого Волошина В.М. Проте, на стадії досудового провадження та в суді першої інстанції до участі у провадженні його не залучили, тому реалізувати свої процесуальні права він не мав можливості.

На думку колегії суддів, органом досудового розслідування істотно порушенні вимоги кримінального процесуального закону, оскільки не забезпечено права потерпілої.

Філіппова О.В. до участі у провадженні у якості представника потерпілої залучена з порушенням вимог ст.58 КПК України, згідно з вимогами якої представником потерпілого у кримінальному провадженні може бути особа, яка у кримінальному провадженні може бути захисником. Окрім того, Філіппова О.В. фактично не здійснювала таке представництво.

Як вбачається з матеріалів провадження, питання щодо залучення до участі у провадженні законного представника потерпілої органом досудового розслідування взагалі не вирішувалось.

На викладені порушення суд першої інстанції уваги не звернув та, відповідно, їх не усунув, всупереч вимогам кримінального процесуального закону (ст.342 КПК України), повноваження представника потерпілого не перевірив, а також не з’ясував відомості про особу самого потерпілого задля забезпечення його процесуальних прав та дотримання принципу процесуальної рівності сторін, закріпленому у ст.22 КПК України.

В результаті перегляду 30.03.2016 року Апеляційним судом Запорізької області вироку Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 18.12.2015 року по кримінальному провадженню за обвинуваченням Філіпповського Р.К. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України (суддя Наумова І.Й.), вирок, яким Філіпповського Р.К. засуджено до 5 років позбавлення волі, змінено, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено Філіпповського Р.К. від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки, покладено низку обов’язків, в решті вирок залишено без змін.

В апеляційній скарзі захисник просив суд скасувати вирок, поновити судовий розгляд, викликати і допитати свідка Шкетуна Р.Ю., та ухвалити новий вирок, яким визнати Філіпповського Р.К. невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України,  та (?) в той же час призначити покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Вказує, що вирок підлягає скасуванню внаслідок неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. В подальшому захисник змінив вимоги апеляційної скарги і просив суд вирок змінити, звільнити Філіпповського Р.К. від покарання з випробуванням. В апеляційній скарзі обвинувачений просив суд змінити вирок та призначити покарання, не пов’язане з позбавленням волі, вказав, що своє вину визнає, але вважає, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

В ухвалі зазначено, що суд першої інстанції відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання повинен обговорити питання щодо призначення покарання обвинуваченому з випробуванням, однак ці вимоги закону суд не виконав та у вироку не мотивував, та дійшов до неправильного висновку про те, що обвинувачений може бути виправлений тільки за умови реального відбування призначеного основного покарання.

Вирішуючи питання, про покарання суд зазначив у вироку, що він враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим Філіпповським Р.К. злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про його особу, який не судимий в силу ст.89 КК України, не працює, на обліку у лікаря - психіатра не перебуває, формально характеризується за місцем проживання (згідно даних характеристики на 01.08.2014 року).

Між тим, суд хоч і послався при обранні міри покарання на наведені обставини, однак фактично не врахував даних про особу Філіпповського Р.К., що пом'якшують покарання: в судовому засіданні апеляційної інстанції Філіпповський Р.К. повністю визнав себе винним у вчиненні злочину, позитивно характеризується за місцем проживання та місцем своєї попередньої офіційної роботи, має неповнолітню дитину - сина Костянтина 2011 року народження, у виховання якого приймає участь, що підтверджується рішенням Комунарського районного суду від 29.01.2014 року, частково відшкодував шкоду, за період з 2006 року Філіпповський Р.К. працював у відділі логістики ЗАЗ, приймав участь в якості члена дільничних виборчих комісій під час виборів Президента України, виборів народних депутатів, місцевих виборів, навчався заочно у Запорізькому Національному технічному університеті, з моменту скоєння злочину пройшло 10 років.

Не врахувавши наведені обставини у вироку в достатній мірі, за відсутністю обставин, які б обтяжували покарання, суд призначив Філіпповському Р.К. надто суворе покарання з порушенням вимог ст. 65 КК України.

За наявності у справі не в повній мірі врахованих та додаткових підстав, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи Філіпповського Р.К., колегія судців вважала, що виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів можливо досягти без відбування ним реального покарання, із застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України.

Також, необхідно зупинитися на кримінальних провадженнях, які перебували в апеляційній інстанції, але залишені без змін апеляційним судом Запорізької області.

В результаті перегляду Апеляційним судом Запорізької області від 05.08.2015 року вироку Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 03.04.2015 року по кримінальному провадженню за обвинуваченням Орел Т.Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, яким призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, зазначений вирок залишено без змін, апеляцію адвоката та обвинуваченої залишено без задоволення. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дав правильну оцінку дослідженим доказам, належним чином мотивував у вироку свої висновки та правильно кваліфікував дії Орел Т.Б., як вбивство; покарання обвинуваченій Орел Т.Б. суд призначив у відповідності з положеннями Загальної частини КК України – у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєні ним злочини. При цьому суд врахував ступінь суспільної небезпеки скоєних злочинів, та дані про особу винної, яка раніше не судима, злочин скоїла в стані алкогольного сп’яніння, вину не визнала, не розкаялася, не працює, характеризується позитивно. З урахуванням викладеного, а також фактичних обставин справи ,колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо обґрунтував свої висновки про те, що виправлення і перевиховання Орел Т.Б. можливе з ізоляцією її від суспільства, з призначенням покарання, вказаному у вироку суду. Порушень кримінального процесуального законодавства, які тягнуть скасування або зміну вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10.02.2016 року залишено без змін вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя за обвинуваченням Плахотнюка О.О. за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України (головуючий суддя Фунжий О.А.). Вироком суду було призначено покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі на строк 14 років. Обвинуваченим, захисником та потерпілою було подано апеляційні скарги на вирок суду. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області апеляцію потерпілої було повернуто в зв’язку з неусуненням недоліків. Апеляції захисника та обвинуваченого залишені без задоволення. Апеляційний суд зазначив, що висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого Плахотнюка О.О. в умисному вбивстві Мережка М.Ю. за обставин, викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю досліджених при судовому розгляді доказів, які згодом суд поклав у основу вироку, і є законним та обґрунтованим. Суд ретельно і належним чином дослідив ці докази у провадженні з точки зору їх належності та допустимості, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку. Зазначені докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та виключають сумніви у причетності Плахотнюка О.О., до умисного скоєння інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому правильно обґрунтував ними його обвинувачення. Також ретельно суд перевірив і доводи Плахотнюка О.О. та його захисника, про відсутність умислу на вбивство, і визнав їх безпідставними, виходячи з наявності сукупності доказів у справі. З такими висновками, перевіривши матеріали кримінального провадження, погодилася і колегія суддів. Доводи апеляційних скарг щодо невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність спростовуються вищенаведеними доказами. Отже, доводи обвинуваченого про те, що суд не дослідив усі обставини справи та не заслухав усіх свідків, яким відомо про обставини подій, і чиї покази мають суттєве значення для вирішення справи безпідставні, оскільки співробітники бригади швидкої допомоги, не були безпосередніми очевидцями подій і тому спростувати обставини встановлені судом не могли.  До того ж судом був допитаний водій бригади швидкої допомоги Белік A.M., про обставини, які йому стали відомі після прибуття бригади швидкої допомоги за викликом. Безпідставні і доводи обвинуваченого про передчасність висновку про його винуватість лише на показах свідків Чистякової А.Г., Курцевої Л.Г., потерпілої Гузьової Л.І., які не були очевидцями злочину, оскільки вказані особи вказували лише на стосунки між обвинуваченим і потерпілою Мережка М.Ю., неодноразове побиття ним останньої, що у кінцевому результаті призвело до умисного вбивства обвинуваченим співмешканки Мережка М.Ю., а отже і не мають ніякого доказового значення у провадженні у частині наявності чи відсутності будь - якого умислу у обвинуваченого. Що ж стосується доводів скарг щодо встановлення мотиву та мети інкримінованого обвинуваченому умисного вбивства, колегія суддів зважує на те, що правильна кваліфікація умисного вбивства припускає дослідження мотиву та мети вчинення злочину. Так, виходячи з мотиву та мети здійснюється розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства за пом’якшуючих обставин. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступеня тяжкості вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання, і отже заявлене стороною захисту з цих підстав вимога про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України, є неспроможною. Враховуючи наведене, кваліфікація дій Плахотнюка О.О. за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство є правильною, а доводи обвинуваченого та його захисника, цього не спростовують. Аналізуючи всі зібрані по справі докази в їх сукупності, колегія суддів не знайшла підстав для перекваліфікації його дій на ч. 2 ст. 121 КК України. Даних, які б свідчили про упередженість суду, або порушення ним норм матеріального чи процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування вироку, по цих доводах, колегія суддів, не вбачає. При призначенні обвинуваченому Плахотнюку О.О. покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України строком на 14 років, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, згідно яких він раніше неодноразово судимий, не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, відсутність обставин які пом’якшують або обтяжують покарання, що відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, з чим погодилася і колегія суддів, а тому підстав для пом’якшення призначеного районним судом покарання, не вбачила. Доводи сторони захисту щодо неврахування судом щирого каяття та сприяння досудовому розслідуванню та судовому розгляду безпідставні, оскільки суд у вироку мотивував своє рішення щодо неврахування в якості обставини, що пом’якшує покарання щирого каяття, зазначивши при цьому підстави для такого висновку. Крім того, стороною захисту не доведено, а судом першої інстанції та апеляційним судом не встановлено, в яких саме діях обвинуваченого вбачається така обставина, як щире каяття, чи є воно добровільним і базується на внутрішньому переконанні особи, чи він висловлює його під тиском зібраних у проваджені доказів. Не доведено захистом, та не встановлено судами, також наявність обставин сприяння обвинуваченого в розкритті правопорушення, зокрема якими діями останній надав допомогу органу досудового розслідування або суду у встановленні істини у справі, з’ясування фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. З урахуванням цих обставин, а також обставин вчиненого Плахотнюком О.О. злочину, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість призначення саме такого покарання, з яким згодна і колегія суддів, і яке відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів справедливого судового розгляду, встановлених ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року. Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що підстав для пом’якшення призначеного Плахотнюку О.О. покарання по доводам зазначеним в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника, не вбачається. Крім того, суд апеляційної інстанції у відповідності до ч. 5 ст.72 КК України у строк відбуття покарання Плахотнюку Олександру Олексійовичу зарахував строк його попереднього ув’язнення з 02.06.2015 року по 10.02.2016 року включно, з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

На даний час не повернулися з Апеляційного суду Запорізької області 4 кримінальні провадження. Після їх надходження даний аналіз  буде доповнено та вдосконалено.

Крім того, при розгляді в 2015 році Комунарським районним судом м. Запоріжжя кримінальних справ зазначеної категорії судді районного суду зіткнулися з наступними проблемами.

Зокрема, при розгляді кримінальної справи № 333/8554/14-к за обвинуваченням Орел Т.Б., у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, судом тричі виносилися ухвали про примусовий привід свідків, які в свою чергу вчасно не виконувалися органом внутрішніх справ. До розгляду в участі справи був залучений перекладач за клопотанням обвинуваченої. Захисником обвинуваченої в ході судового розгляду заявлялося клопотання про призначення по справі експертизи, в задоволенні якого колегією суддів було відмовлено в зв’язку з його безпідставністю. Всі ці обставини зумовили тривалий розгляд зазначеної кримінальної справи, яка перебувала в провадженні суду понад 5 місяців.

При розгляді кримінального провадження № 333/5272/14-к за обвинуваченням Книша В.К. за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 125 КК України (суддя Дмитрієва М.М.), судом чотири рази виносилися ухвали про примусовий привід обвинуваченого, після чого обвинуваченого оголошено у розшук, провадження по справі зупинено. Після поновлення  провадження призначено обвинуваченому захисника за його клопотанням. Одне судове засідання було зірвано в зв’язку з відсутністю в приміщенні суду світла та неможливістю фіксування судового засідання технічними засобами.

Під час розгляду кримінального провадження № 333/1805/15-к за обвинуваченням Боровського О.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України (суддя Тучков С.С.), Боровський О.В. порушив умови запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, внаслідок чого було винесено ухвалу про примусовий привід, а після її невиконання, оголошено обвинуваченого у розшук, провадження було зупинено. Після доставки обвинуваченого до суду, провадження було відновлено, застосовано до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Згодом, вироком суду обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням, запобіжний захід змінено на особисте зобов’язання.

Кримінальне провадження № 333/5285/14-к за обвинуваченням Сергієва О.Б. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України (суддя Стоматов Е.Г.) перебувало в провадженні суду понад 8 місяців. Розгляд справи зокрема був ускладнений неявкою свідків, згодом прокурор був вимушений відмовитися від їх допиту. Також була об’єднано в одне провадження зазначена справа з кримінальним провадженням за обвинуваченням Сергієва О.Б. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч. 1 ст. 317 КК України. По справі було призначено первинну амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Понад місяць справа перебувала на експертизі в КУ «ОКПЛ». В подальшому прокурором було змінено обвинувачення, виключено ч.2 ст. 307 КК України, обвинувачений визнав себе винним беззаперечно, судом розглянуто справу, вирок набрав законної сили.

Розгляд кримінального провадження № 333/1426/15-к за обвинуваченням Коржука С.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України (суддя Фунжий О.А.) (понад 3 місяці), був ускладнений не доставкою свідків до зали судового засідання, в зв’язку з чим тричі судове засідання зривалося. Крім того судом неодноразово відкладався розгляд справи в зв’язку з неявкою експерта, який належним чином викликався. В зв’язку з цим судом було надіслано лист, що в разі чергової неявки судом будуть вжиті заходи для його прибуття. Також прокурором двічі уточнювалося обвинувачення після дослідження письмових доказів. Зокрема, ним було змінено обвинувачення, відповідно до якого він перекваліфікував дії Коржука С.В.  з ч.2 ст. 121 КК України на ст. 118 КК України, тобто на умисне вбивство, при перевищенні меж необхідної оборони. Обвинувачений визнав в повному обсязі свою вину, вироком суду призначено покарання з випробувальним терміном. Вирок не оскаржувався.

Обвинувачення змінювалося процесуальним прокурором також і по кримінальному провадженню № 333/2169/15-к за обвинуваченням Агаджаняна Р.Г. у вчиненні кримінальних правопорушень ,передбачених ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, ч.2 ст. 296 КК України, Хачатряна А.А., Аміряна В.Г. Петросяна Г.С., за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 296 КК України (головуючий суддя Фунжий О.А.). Змінюючи обвинувачення, прокурор зазначив про те, що не встановлено наявність у Агаджаняна Р.Г. умислу на умисне вбивство Голобородька Є.І., а також обставин, які б вказували на вчинення обвинуваченим дій, що супроводжувались винятковим цинізмом. Таким чином, перекваліфіковано дії Агаджаняна Р.Г. на ч.1 ст. 121 КК України. В іншій частині обвинувачення залишено без змін. Обвинувачені в повному обсязі визнали свою вину, судом постановлено вирок та обвинуваченим призначено покарання з випробуванням.

При підготовці аналізу мною було опитано помічників суддів стосовно наявності проблем, з якими зіткнулися судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя при розгляді кримінальних справ за злочинами проти життя та здоров’я. Зокрема можна зазначити наступні проблеми:

- затягування обвинуваченими, що перебувають в СІЗО, розгляду кримінальних проваджень в зв’язку з внесенням відповідних змін до законодавства, з урахуванням ч.5 ст. 72 КК України,

-  невиконання органами внутрішніх справ ухвал суду про примусовий привід обвинувачених, свідків,

- затягування захисниками обвинувачених розгляду справ шляхом заявлення великої кількості безпідставних клопотань, та інші.

Також становив проблему розгляд справ за участю присяжних.

Траплялися поодинокі випадки відмови обвинувачених від захисників, призначених Центром безоплатної вторинної правової допомоги, що вимагало додаткового призначення інших захисників.

Проблематичними є ті випадки, коли обвинувальний акт направляється до суду надто пізно, коли у обвинувачених закінчується строк дії запобіжного заходу, що вимушує суддів призначати підготовче судове засідання в найкоротші терміни, внаслідок чого судді повинні особисто дзвонити  в СІЗО та конвойну роту для можливості вчасної доставки обвинувачених до зали суду. Крім того, непоодинокими випадками є запізнення процесуальних прокурорів в судові засідання внаслідок перебування в інших судових процесах. Також в зв’язку з недосконалим проведенням досудового розслідування прокурори вимушені змінювати обвинувачення під час судового розгляду.

З кваліфікацією дій обвинувачених проблем не виникало, що підтверджується залишеними без змін вироками.

11.06.2015 року по кримінальному провадженню № 333/3824/15-к було застосовано до Колесніченка В.В. примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом – Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом» МОЗ України (суддя Герасименко С.Г.). Зазначене провадження було визначним тим, що під час розгляду слідчими суддями Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотань органу досудового слідства підозрюваний вів себе зухвало по відношенню до суддів, слідчого та прокурора. Крім того подавав низку апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, внаслідок чого навіть було скасовано ухвалу слідчого судді.

Декілька кримінальних проваджень було закрито в зв’язку з відмовою потерпілих від обвинувачення (наприклад, кримінальне провадження  № 333/6660/15-к за обвинуваченням Кошевої І.М. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, кримінальне провадження № 333/7763/15-к, за обвинуваченням Конрад В.Г. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, кримінальне провадження № 335/433/15-к за обвинуваченням Клімовича О.О. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, кримінальне провадження № 335/9390/14-к за обвинуваченням Моргуненка Д.І. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1,2 ст. 125 КК України).

Також кримінальні провадження закривалися в зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим ( кримінальне провадження № 333/7715/14-к за обвинуваченням Стоянова М.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України (суддя Піх Ю.Р.), кримінальне провадження № 335/5365/15-к за обвинуваченням Стеценко М.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України (суддя Наумова І.Й.).

Кримінальне провадження № 333/6758/14-к за обвинуваченням Валіуліна С.М. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч.1 ст. 121 КК України. Нагадаю, що в аналізі за минулий рік доповідалося про скасування вироку по зазначеному провадженню, справу було направлено на новий розгляд з зазначенням окремих вказівок. По справі судом першої інстанції був залучений перекладач з української на російську мову. Крім того, враховуючи вказівки апеляційного суду Запорізької області, було призначено під час судового розгляду стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу. Експерти не дотримались двомісячного строку, встановленого судом для надання висновку експертизи. Висновок був наданий з запізненням на один місяць, 21.09.2015 року. Згідно з висновком експерта ступінь психічних розладів така, що позбавляє здатності Валіуліна С.М. віддавати звіт своїм діям та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до лікувального закладу з суворим наглядом. Але, відповідно 13.09.2015 року Валіулін С.М. помер, внаслідок чого 23.09.2015 року провадження у справі було закрито.

Щодо вирішення цивільних позовів у кримінальних провадженнях зазначеної категорії слід зупинитися на таких випадках. По кримінальному провадженню № 333/2133/15-к за обвинуваченням Новікова І.Г. у вчиненні кримінального провадження, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України (суддя Фунжий О.А.), судом відмовлено в задоволенні позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн., оскільки така сума не відповідає ступеню моральних та психічних страждань потерпілого внаслідок пошкодження здоров’я, позов задоволено частково, в сумі 2000 грн., врахувавши обставини та характер вчинення обвинуваченим злочину, суть позовних вимог потерпілого, глибину моральних та психічних страждань потерпілого внаслідок пошкодження здоров’я.  Також необхідно відзначити вищезгадане кримінальне провадження відносно Голубія Д.А., Пічковського А.Є.., вирок по якому було скасовано в частині вирішення цивільного позову.

ВИСНОВОК:

1. Судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя при розгляді кримінальних справ про злочини проти життя та здоров»я особи дотримуються положень матеріального та процесуального права.

2. Порушення, виявлені Апеляційним  судом Запорізької області при перегляді вироків та ухвал по даній категорії справ, є поодинокими та не містять системного характеру.

3. З метою подальшого недопущення виявлених  Апеляційним  судом Запорізької області недоліків у вироках та ухвалах є необхідність обговорення їх на оперативній нараді.

Суддя Комунарського районного

суду м. Запоріжжя                                                                Е.Г.Стоматов