Аналіз розгляду цивільних справ щодо розгляду спорів про право власності за 2013 - 2014 роки

 АНАЛІЗ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ЩОДО РОЗГЛЯДУ СПОРІВ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ  за 2013 – 2014 роки

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі – Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі – ЦК).

Справи за позовами про захист права власності належать до найбільш поширених категорій цивільних справ і, як правило, розглядаються відповідно до законодавчих норм. Однак слід зауважити, що прогалини в регулюванні відносин у сфері права власності спричиняють деякі труднощі у застосуванні судами чинного законодавства.

Мета проведення зазначеного аналізу – вивчення судової практики розгляду цивільних справ, пов’язаних із набуттям, припиненням, здійсненням та захистом права власності, виявлення складних і спірних питань, що виникають у суддів при вирішенні зазначених спорів.

ПІДСУДНІСТЬ ТА ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ

Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються судом за місцезнаходженням майна. Спори, пов'язані із захистом права власності  розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність).

Якщо пред'явлено позов про право власності на кілька жилих приміщень (квартир), розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох квартир (об'єктів нерухомості) у різних місцевостях, тобто наявні вимоги, для кожної з яких частиною першою статті 114 ЦПК встановлено виключну підсудність, то позов пред'являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях.

До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об'єкти нерухомості, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Недотримання правил підсудності тягне за собою повернення заяви позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного суду (пункт 4 частини третьої, частина п'ята статті 121 ЦПК).

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ СПОРИ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Основним актом цивільного законодавства України, що регулює відносини власності, є ЦК, прийнятий 16 січня 2003 p., який набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Крім ЦК, відповідні норми містяться і в деяких інших кодифікованих нормативно-правових актах. Так, Сімейний кодекс України (СК) встановлює правовий режим майна подружжя (ст.ст. 57-74) та порядок укладення шлюбного договору (ст.ст. 92-103), Житловий кодекс Української PCP (ЖК) містить норми, що регулюють відносини користування житловим приміщенням та передачі його у власність, Земельний кодекс України (ЗК) - норми про власність на земельні ділянки тощо.

До джерел цивільного права у сфері регулювання відносин власності належать окремі закони України. Наприклад, Закон України від 4 березня 1992 p. № 2163-ХІІ "Про приватизацію державного майна" (далі - Закон № 2163-ХІІ), Закон України від 19 червня 2003 р. № 1973-1V "Про фермерське господарство", Закон України від 19 червня 1992 p. № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон № 2482-ХІІ), Закон України від 21 вересня 2006 р. № 185-V "Про управління об'єктами державної власності", Закон України від 10 квітня 1992 p. № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", Закон України від 17 листопада 2009 р. № 1559-VI "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" (далі - Закон № 1559-VI), Закон України від 1 липня 2004 р. № 1952-1V "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) та інші.

Відносини у сфері власності регулюються також актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України, постановами Кабінету Міністрів України, які не можуть суперечити положенням ЦК або іншого закону (ч. 3, ч. 4 ст. 4 ЦК), а також нормативно-правовими актами інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК та іншими законами (ч. 5 ст. 4 ЦК). Разом з тим, якщо ці нормативно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або мають міжвідомчий характер, вони підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Джерелом цивільного права у сфері регулювання відносин власності є і чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Порівняно із законами України вони мають вищу юридичну силу - якщо у чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК). Суди при розгляді справ також застосовують Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

КАТЕГОРІЯ СПРАВ У СПОРАХ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ

 В провадженні перебувають наступні категорії справ у спорах про право власності:

-          Справи про право власності та інші речові права

-          Справи про право власності та інші речові права володіння чужим майном

-          Справи про право власності та інші речові права про комунальну власність

-          Справи про право власності та інші речові права про приватну власність.

 Найбільш розповсюджені справи у спорах про право власності, які розглядаються судом, це:

-          про витребування майна з чужого незаконного володіння

-          про визнання права власності у порядку спадкування

-          про припинення права спільної часткової власності домоволодіння

-          про поділ спільного майна подружжя

-          про усунення перешкод в користуванні власністю

-          про визначення порядку користування жилим будинком та земельною ділянкою

-          про визнання права власності

-          про визначення часток у спільному майні та визнання права власності на частину майна

-          про визнання права власності на самовільно збудовані будівлі.

СТАТИСТИКА РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ, ЯКІ ЗНАХОДИЛИСЬ В ПРОВАДЖЕННІ СУДУ У 2014 РОЦІ

У 2014 році в провадженні Комунарського районного суду м Запоріжжя знаходилось 310 цивільних справ про право власності, з них:

Цивільні справи про право власності розглянуті у 2014 році

 ПОРІВНЯННЯ СТАНУ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПО ЦИВІЛЬНАМ СПРАВАМ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ

у 2013 році та у 2014 році

Висновок: з аналізу вищезазначених показників можна зробити висновок, що у 2014 році в провадженні суду перебувало на 81 справу більше ніж у 2013 році. У 2014 році розглянуто на 42 справи більше ніж у 2013 році. Залишок не розглянутих справ становить на 21 справу менше ніж у 2013 році.

Статистика розгляду цивільних справ про право власності, які знаходились в провадження суду у 2014 року

по суддям

Якість розгляду суддями цивільних справ окремого провадження

Висновок: з 252 розглянутих справ оскаржено рішення по 30 справам, що складає 11,9 %, з них: 15 рішень залишено без змін, що складає – 50% з оскаржених, змінено 6 рішень, скасовано 6 рішень та 3 апеляційні скарги повернуто апелянтам.

Аналіз скасованих та змінених рішень суду І інстанції

Так, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2014 року  позовні вимоги Барабаш Л.Л. до Швеця С.В. про визнання права власності в порядку спадкування за законом – залишено без задоволення посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що порушується право позивача, також зазначено, що позивач може реалізувати своє право на отримання спадщини звернувшись до нотаріуса за оформленням свідоцтва про право на спадщину на майно.

По справі була подана апеляційна скарга, при розгляді якої колегія суддів Апеляційного суду Запорізької області дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не узгоджується з нормами матеріального та процесуального права, а саме, не погодились із твердженням, що позивач має право реалізувати своє право на отримання у спадщину належній їй часки спірної квартири звернувшись до нотаріуса, бо з приводу поділу та зміни часток у спадщині виник судовий спір, тому у відповідності до п.,п. 228, 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами поділ та зміна розміру частки у спадщині проводиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, до видачі свідоцтв про право на спадщину. У разі недосягнення згоди поділ відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців та зміна розміру часток здійснюється у судовому порядку за судовим рішенням. Таким чином рішення суду про відмову у задоволенні позову Барабаш Л.Л. скасовано, ухвалено нове рішення про частково задоволення її позову, а саме про визнання за Барабаш Л.Л. права власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом із стягненням на її користь судового збору пропорційному від задоволених вимог.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2014 року  позовні вимоги Андрющенко В.В. до Білецької О.В. про усунення перешкод у користуванні власністю, визначення порядку користування жилим приміщенням та вселення – задоволено частково, визначено порядок користування квартирою, вселено Андрющенко В.В. у кімнату квартири та зобов’язано Білецьку О.В. не перешкоджати Андрющенко В.В. користуватись кімнатою № 6 квартири, посилаючись на те, що з урахуванням висновків судової будівельно-технічної експертизи можливе визначення порядку користування квартирою лише з відступлення від ідеальних частко співвласників. Враховуючи, той факт, що у спірній квартирі мешкає Білецька О.В. разом зі своїм неповнолітнім сином та сплачує самостійно комунальні послуги, то суд вважає за необхідне виділити їй у користування кімнату № 7, площею 17,5 кв. м.  і балкон, площею 0,9 кв.м, а Андрющенко В.В.  виділити у користування кімнату № 6, площею 10,4 кв.м., допоміжні приміщення: коридор №1, площею 8,3 кв.м., кухню №4, площею 8,6 кв.м.,  ванну кімнату №2, площею 2,0 кв.м., туалет №3, площею 1,0 кв.м., комору №5, площею 1,3 кв.м. залишити у загальному користуванні співвласників; вселити  Андрющенко В.В. у кімнату № 6, площею 10,4 кв.м та зобов'язати відповідача Білецьку О.В. не перешкоджати Андрющенко В.В. користуватися спірною квартирою та надати останній один комплект ключів від вхідних дверей квартири. При цьому, судом лише встановлюється режим користування квартирою, але не порушується право власності позивача на належну у відповідності до ідеальної частки житлову площу, яка лише формально залишається в користуванні відповідача. В такому разі позивач може врегулювати це питання шляхом спрямування вимог до відповідача щодо оплати за користування належною їй житловою площею чи стягнення грошової компенсації.      

По справі була подана апеляційна скарга, при розгляді якої колегія суддів Апеляційного суду Запорізької області дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено у зв’язку із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме, при задоволенні позовних вимог суд І інстанції не врахував, що запропонований позивачем та експертом порядок користування спірною квартирою неможливий без істотного ущемлення інтересів сторін у відповідності з розмірами їх ідеальних часток у спільній частковій власності. Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги позивача і самостійно у порушення вимог ст. 31 ЦПК України змінив позовні вимоги і встановив порядок користування квартирою за яким позивачу виділив у користування кімнату площею 10,4 кв.м., а відповідачу кімнату площею 17,5 кв.м. Вселяючи позивача в кімнату № 6 квартири суд не врахував, що як власник 1/2 частини квартири вона має право користуватися приміщеннями в квартирі, які суд залишив у загальному користуванні, а саме коридором, кухнею, туалетом. За вказаних обставин позивач як власник 1/2 частини квартири підлягає вселенню в квартиру. У зв’язку з чим, рішення суду І інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення, яким рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про визначення порядку користування квартирою, та зобов'язання Білецької О.В. не чинити перешкоди в користуванні кімнатою 10,4 кв.м. в квартирі - скасовано і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Андрющенко В.В. про визначення порядку користування квартирою між співвласниками - відмовлено. Рішення щодо вселення Андрющенко В.В. в кімнату площею 10,4 кв.м. в квартирі - скасовано і в задоволенні такої вимоги відмовлено. Зазначивши в резолютивній частині рішення вселити Андрющенко В.В. в квартиру. В решті рішення суду залишено без змін.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2014 року  позовні вимоги Дудніка Ю.І. до Юрченко Л.І. про визнання незаконним розпорядження про приватизацію, про визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло – залишено без задоволення посилаючись на те, що позивачем був пропущений строк позовної давності у три роки без поважних причин, позивач не надав належних доказів того, що він не знав про порушення своїх прав. Перебіг строку позовної давності в силу ст. 261 ЦК України припав на день приватизації житла. Згідно п.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

По справі була подана апеляційна скарга, при розгляді якої колегія суддів Апеляційного суду Запорізької області дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням вимог ст.ст. 11, 212-214 ЦПК України, а саме, не надав оцінку наданими сторонами доказів, не враховував заперечення відповідача, не визначився з обставинами справи та не визначився чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Вивчивши матеріали справи та письмові докази колегія судів вирішила, що позовні вимоги про порушення прав Дудніка Ю.І. при приватизації спірної квартири не підлягають задоволенню саме з підстав відсутності порушення його прав, ані порушення строку позовної давності, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції змінено в частині підстав відмови у позові.

ВИСНОВОК:

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що у суддів Комунарського районного суду м. Запоріжжя при розгляді цивільних справ про право власності виникають деякі труднощі у застосуванні норм закону, проте, судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя переважно правильно з дотриманням чинного законодавства вирішують справи про право власності про що свідчить показник якості розгляду справ даної категорії.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя                                                                                              М.М. Дмитрієва