АНАЛІЗ розгляду цивільних справ у спорах, пов’язаних із сімейними правовідносинами за 2016 рік

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

АНАЛІЗ

розгляду цивільних справ у спорах, пов’язаних із сімейними правовідносинами

за  2016 рік

М. ЗАПОРІЖЖЯ

АНАЛІЗ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ У СПОРАХ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ СІМЕЙНИМИ  ПРАВОВІДНОСИНАМИ

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом.

            Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 24 Конституції України зазначено: «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольором шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етичного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

У СК є низка норм, які прямо передбачають рівноправність кожного з подружжя при вирішенні питань сім'ї (статті 52, 54, 56, 59, 60, 63 тощо). В інших випадках рівність чоловіка і дружини (батька, матері) забезпечується встановленням для них обох однакових прав і обов'язків (статті 75, 82, 83, 163 - 164, 166 та інші).

Крім того, у Кодексі є норми, які передбачають права і обов'язки особи без визначення її статі. Так, стаття 211 СК встановлює коло осіб, які мають право бути усиновлювачами; в статті 244 СК зазначені особи, які не можуть бути опікунами і піклувальниками. Оскільки стаття 7 СК оголошує загальний принцип рівності жінки і чоловіка, то і в цих випадках слід вважати, що норми стосуються осіб обох статей.

Велику увагу Сімейний кодекс приділяє здійсненню прав дитини по її вихованню і утриманню.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Це право гарантовано статтею 55 Конституції України.

Нормативно-правові акти, що регулюють сімейні відносини

Сімейні відносини регулюються не тільки Сімейним кодексом України, а й іншими законами, нормативно-правовими актами, це: Конституцією України, Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, у частині застосування санкцій сімейні відносини також регулюються Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Серед міжнародних конвенцій, які регулюють сімейні правовідносини, можна виділити: Конвенцію ООН про права дитини 1989 р.; Конвенцію про закон, що застосовується до аліментних зобов'язань на користь дітей 1956 р.; Конвенцію про юрисдикцію і право, що застосовується щодо захисту неповнолітніх 1961 р.; Конвенцію про визнання розлучень та про судове розлучення подружжя 1970 р.; Конвенцію про право, що застосовується до аліментних зобов'язань 1973 р.; Конвенцію про укладення шлюбу і визнання його недійсним 1978 р.; Конвенцію про право, що застосовується до режимів власності подружжя 1978 р.; Конвенцію про згоду на укладення шлюбу, шлюбний вік і реєстрацію шлюбів 1962 р.; Європейську конвенцію про усиновлення дітей 1967 р.; Європейську конвенцію про статус дітей, народжених поза шлюбом 1975 р.; Конвенцію про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 р.; Конвенцію про захист дітей та співробітництво у сфері усиновлення 1993 р. та інші.

Сімейні правовідносини також регулюються законами України, серед яких можна відзначити:

1. 1. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. – визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері;
2. Закон України "Про попередження насильства в сім'ї" від 15 листопада 2001 р. – визначає правові і організаційні основи запобігання насильству в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів із запобігання насильству в сім'ї;
3. Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 1 липня 2010 р. – регулює відносини, пов'язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, визначає засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану;
4. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р. – встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення;
5. Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. – спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист – забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям;
6. Закони України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" від 2 червня 2005 р., "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16 листопада 2000 р. та інші.

До джерел сімейного права належать підзаконні нормативні акти, які приймаються на виконання законів України, це:

– Постанови ВР України ("Про Концепцію державної сімейної політики" від 17 вересня 1999 р.; "Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок" від 5 березня 1999 р. та ін.);

– Укази та розпорядження Президента України ("Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні" від 3 січня 2002 р; "Про національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 р." від 22 жовтня 2010 р.; "Про додаткові заходи із забезпечення гарантій реалізації прав та законних інтересів дітей" від 1 червня 2013 р. та ін.);

– постанови КМУ ("Про затвердження Положення про прийомну сім'ю" від 1 червня 2002 р.; "Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу" від 26 квітня 2002 р.; "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного із подружжя, дітей, батьків, інших осіб" від 26 січня 1993 р.; "Про затвердження Порядку здійснення добровільного медичного обстеження наречених" від 16 листопада 2002 р. та ін.);

– накази та розпорядження центральних органів виконавчої влади (наказ Міністерства освіти та науки, МОЗ, Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства праці та соціальної політики від 26 травня 1999 р. "Про затвердження правил опіки та піклування"; наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 13 серпня 2008 р. "Про єдиний облік багатодітних сімей в Україні", Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 5 березня 2012 р. "Про затвердження форм документів з питань усиновлення" та ін.)

Підсудність та підвідомчість справ

Першим питанням, з яким стикається особа, що звертається до суду з позовом, що виникає із сімейних правовідносин, є визначення підсудності відповідної справи.

Як вбачається з ч.1 ст.15 ЦПК України, зазначена норма не передбачає вичерпності у регулюванні питання підвідомчості (зокрема щодо сімейних спорів), передбачаючи, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства відповідні справи, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Стаття 110 ЦПК України частина 1 передбачає, що позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Відповідно до частини 2 статті 110 ЦПК позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживанням чи перебування позивача також у разі, якщо на його утримані є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я  чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Позов про розірвання шлюбу з особою,  яка не має в Україні місця   проживання   або  місце  проживання  якої  невідоме,  може пред'являтися за місцем  знаходження  майна  відповідача,  або  за останнім відомим  місцем  його  проживання  чи перебування (ч.  10 ст. 110 ЦПК), а у випадку, коли з позивачем проживають його  малолітні  або  неповнолітні  діти  або  якщо він не може за станом здоров'я чи  з  інших  поважних  причин  виїхати  до  місця проживання   відповідача  -  за  місцем  проживання  позивача.  За домовленістю  подружжя  справа   може   розглядатися   за   місцем проживання будь-кого з них (ч. 2 ст. 110 ЦПК).

             Відповідно до ст. 111 ЦПК Верховний Суд  України визначає  підсудність  справи  про розірвання шлюбу тільки в разі, якщо ніхто з подружжя не проживає в Україні.

              У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства,  один  з  яких  проживає  в  Україні, питання підсудності визначається за   загальними  правилами, встановленими ст. 110 ЦПК.

На вимоги, що виходять із сімейних правовідносин, позовна давність не поширюється, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 72, частиною 2 статті 129, частино третьою статті 138. частиною 3 статті 139 Сімейного Кодексу України.

Роз’яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ містяться у:

1.Постанові Пленуму Верховного Суду України  №5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення";

2.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р.№ 3 "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів";

3.Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 липня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав";

4.Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

 ПРАВОВІ  ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про спори, що виникають із сімейних правовідносин:

1. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-163цс12) відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби (ч. 2 ст. 73 СК України). У процесі розгляду спору факт використання одержаного за договором на потреби сім’ї підлягає доказуванню зацікавленою стороною, а наявність наданої в письмовій формі згоди другого з подружжя – з’ясуванню судом.
2. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2013 р. у справі № 6-37цс13). Виходячи з положень ст. ст. 60, 69, 70 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток. При поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пп. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

3.Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 р. у справі № 6-55цс13 - договір, укладений одним із подружжя, створює обов’язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім’ї, а одержане за цим договором майно фактично використане на задоволення потреб сім’ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на потреби сім’ї, а на інші потреби, не створює обов‘язків для іншого з подружжя.

Судам підвідомчі спори про:

• поділ спільного майна подружжя, який може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання;
• про стягнення утримання (аліментів) від другого з подружжя ;
• про визнання шлюбу недійсним в разі порушення умов його укладення, а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб).
• про розірвання шлюбу подружжя, яке має неповнолітніх дітей, або коли між подружжям виник спір про майно, яке є іх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним. За наявності згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах запису актів громадянського стану;
• встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі;
• про оспорювання запису батьківства (материнства) — особа, яка записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав, має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли щ стало або мало було стати відомо про проведений запис;
• про повернення дітей від будь-якої особи;
• про позбавлення батьківських прав батьків або одного з них. Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і передачу її на опікування органам опіки і піклування незалежно від позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини у осіб, у яких вона перебуває, є небезпечним для неї.
• про стягнення з батьків коштів на утримання дітей, влаштованих у дитячі заклади, а також про стягнення аліментів з дітей на утримання непрацездатних батьків, про стягнення аліментів з інших осіб на утримання неповнолітніх дітей,
• про зниження аліментів, про зміну розміру аліментів, стягуваних на користь повнолітніх дітей та батьків;
• про визначення заборгованості по аліментах за наявності спору, про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментах;
• про визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення, справи за позовами опікунів і піклувальників про повернення їм дітей, які перебувають у них під опікою і піклуванням, від будь-яких осіб, що незаконно удержують дітей, про відшкодування майнової шкоди, заподіяної опікуном чи піклувальником.
• про визнання шлюбного контракту недійсним у випадку недодержання умов порядку його укладання або укладання контракту після реєстрації шлюбу, а також у разі погіршення становища будь-якого з подружжя порівняно із законодавством України.
• про усиновлення дітей;
• про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану
• про встановлення фактів, що мають юридичне значення: родинних відносин громадян, перебування громадянина на утриманні, реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті; перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя; факту смерті особи в певний час при відмові органів запису громадянського стану зареєструвати акт смерті.

Судовим порядком можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, урегульованих нормами шлюбно-сімейного законодавства.

   Аналіз статистичних даних

У даному аналізі досліджено стан розгляду Комунарським районним судом м.Запоріжжя справ щодо спорів, пов’язаних із сімейними  правовідносинами за 2016 рік, а також проведено порівняння із розглядом справ зазначеної категорії у 2015 році.

Так, згідно з даними річного статистичного звіту про роботу суду у 2016 році Комунарським районним судом м.Запоріжжя було розглянуто 2 234 цивільних справ позовного провадження, 412 – справ окремого провадження, з них 731 справ щодо спорів, що виникають з сімейних правовідносин, з них:

по  630 – винесено рішення, з яких заочне рішення по 200 справах, а позовні вимоги задоволено по 612 справах;

2 позовні заяви передано в інші суди;

по 5 позовним заявам закрито провадження по справі;

залишено без розгляду 94 позови;

 Станом на 01.01.2016 року залишилось не розглянуто 124 справи з приводу спорів, пов’язаних із сімейними правовідносинами, що надійшли до суду у 2015 році.

У 2015 році згідно з даними статистичного звіту про роботу суду справ пов'язаних із спорами, що виникають з сімейних правовідносин  надійшло 805 справ, з них розглянуто з ухваленням рішення 683, з яких по 250 справам винесено заочне, позов задоволено по 671 справі, 5 справ передано до іншого суду,  по 7 справам закрито провадження, залишено без розгляду 92 позовні заяви.

Для порівняння наводимо статистичні дані розглянутих у 2016 році цивільних справ по іншим категоріям:

спори, що виникають із договорів – 958 справи;

спори про власність та інші речові права – 42 справи;

спори про не договірні зобов’язання – 67 справа;

спори про спадкове право – 98 справ;

спори, що виникають із трудових правовідносин – 59 справ;

спори пов’язані із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів» - 34  справи;

спори про захист немайнових прав фізичних осіб – 6 справ;

спори про право інтелектуальної власності – 1 справа.

спори, що виникають із житлових правовідносин – 170 справ;

спори, що виникають із земельних правовідносин – 7 справ;

спори про захист немайнових прав фізичних осіб – 6 справ;

справи про захист честі, гідності та ділової репутації – 5 справ;

Таким чином, категорія справ у спорах, пов’язаних із сімейними  правовідносинами, становить приблизно 33% від загальної кількості розглянутих Комунарським районним судом м.Запоріжжя цивільних справ у 2016 році.

Розгляд цивільних справ у спорах, пов’язаних із сімейними правовідносинами суддями Комунарського районного суду м.Запоріжжя за 2016 рік

Загалом розгляд категорії справ у спорах, пов’язаних із сімейними правовідносинами, здійснювався суддями у відповідності до вимог законодавства щодо підвідомчості та підсудності  спорів.

У загальному розгляд даної категорії справ здійснювався суддями у встановлені законодавством строки.

Таким чином, найбільшу частку розглянутих Комунарським районним судом м.Запоріжжя справ у спорах, пов’язаних із сімейними  правовідносинами, складають справи про розірвання шлюбу.

Якісні показники розгляду справ

По даній категорії справ, розглянутих у 2016 році, було оскаржено 23 рішень, з яких Апеляційним судом Запорізької області залишено без змін – 12, скасовано – 7, змінено – 4.

Оскаржено 6 ухвал, з яких п'ять залишено без змін, одну скасовано.

Наведемо для порівняння показники розгляду Комунарським районним судом м.Запоріжжя цивільних справ з приводу спорів, пов’язаних із сімейними  правовідносинами, у 2016 і 2015 роках.  По даній категорії справ, розглянутих у 2015 році, було оскаржено 35, з яких змінено 8, скасовано -10, без змін – 17.

Так, 15.06.2016 року Апеляційним судом Запорізької області рішення суду першої інстанції від 15.02.2016 року по справі за позовом Саприка Людмили Василівни до Саприка Юлії Євгенівни, третя особа – орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Саприка Олексій Володимирович про позбавлення батьківських прав (суддя Варнавська Л.О.) скасовано. Рішенням суду першої інстанції відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись з рішенням суду, Саприка Л.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги про позбавлення батьківських прав Саприку Ю.Є. відносно її малолітнього сина Саприку В.О.

Апеляційний суд Запорізької області зазначив, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог належної оцінки доказам по справі не надав. В даному випадку сукупність доказів по справі свідчать про те, що відповідач Саприка Ю.Є., як матір малолітньої дитини свідомо ухилилася від виконання передбаченого законом обов'язку по вихованню сина, його матеріального утримання, піклування про його фізичний і духовний розвитку, навчання, підготовку до самостійного життя, хоча мала реальну можливість для цього і тому, по справі існують правові підстави для задоволення позовних вимог і позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина. Посилання відповідача Саприка Ю.Є. про те, що їй перешкоджали у спілкуванні з дитиною жодним належним доказом по справі не підтверджено, за період більш ніж чотири роки, коли дитина проживає разом з бабусею та батьком, будь яких звернень з її боку до органу опіки та піклування, суду, інших державних установ відносно вирішення долі дитини не було. У зв'язку з  чим рішення суду скасовано та ухвалено нове за яким Саприку Ю.Є. позбавлено батьківських прав відносно  малолітнього Саприка В.О.

Крім того, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області ухвалою від 17.03.2016 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2016 року  по цивільній справі за позовом Данько О.А. до Жужи А.А. про стягнення аліментів залишено без змін. Судом першої інстанції стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі ¼ частини з усіх видів його заробітку щомісяця, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Не погоджуючись з рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення  судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову. Але Апеляційний суд Запорізької області з доводами апеляційної скарги не погодився, та зазначив, що висновок суду відповідає встановленим обставинам справи і погоджується з вимогами норм матеріального права, тому вищевказане рішення по даній справі залишено без змін.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.03.2016  року  рішення суду першої інстанції від 07 червня 2016 року у справі за позовом Барінової Ірини Віталіївни до Барінова Андрія Петровича, про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання та стягнення аліментів на повнолітню непрацездатну дитину, скасовано, яким  у задоволенні позовних вимог відмовлено позивачу. Апеляційний суд Запорізької області зазначив, що при визначенні розміру аліментів, суд у порушення ч. 1 ст. 199 СК України не перевірив чи має відповідач можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину. Так як вбачається з матеріалів справи, відповідач Барінов А.П. перебуває на обліку як безробітний в Південному РЦЗ м. Запоріжжя має щомісячний дохід у сумі 544 грн., в той час як дохід повнолітнього сина складає 1 074 грн. Крім того відповідач страждає на бронхіальну астму, що потребує постійного придбання ліків та лікування, обтяжений виховання малолітнього сина Данила. А позивач не надала суду достатньо доказів того, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу своєму повнолітньому синові, який продовжує навчання.

 Так, рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 31.01.2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2016 року у справі за позовом Плаксюк Юлії В'ячеславівни до Плаксюк Сергія Володимировича про стягнення аліментів змінено, в частині визначення розміру аліментів. Апеляційним судом Запорізької області зазначено, що задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини Плаксюк З.С., 26.05.2008 року народження в розмірі ¼ частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції виходив із того, що жодна із обставин, вказаних в ст. 184 СК України, яка могла б бути підставою для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в судовому засідання не доведена. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач має регулярний фіксований дохід, а також доказів про розмір його нерегулярного, мінливого доходу, у тому числі як суб'єкта господарювання. Відповідач Плаксюк С.В. на час вирішення справи судом першої інстанції постійного місця роботи не мав, будь-яких допустимих доказів на підтвердження свого матеріального становища, розміру щомісячного доходу суду першої інстанції не надавав. Таким чином оскільки відповідач має нерегулярний мінливий дохід, то наявні всі обставини, передбачені ст.184 СК України про стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітнього сина аліментів у твердій грошовій сумі щомісячно.

Так рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02.11.2016 року рішення суду першої інстанції по цивільній справі за позовом Гуляєва Антона Вікторовича до Семенової Олени Олександрівни, треті особи відділ по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, змінено  в частині.

 В обґрунтування позову Гуляєв А.В. зазначив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з Семеновою О.О., та від шлюбу мають малолітнього сина Гуляєва Вячеслава Антоновича, 2009 року народження. Шлюб між сторонами розірвано, сторони мешкають окремо, і відповідач чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з дитиною. Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09.09.2016 року позов задоволено частково, зобов'язано Семенову О.О. забезпечити Гуляєву А.В. систематичні побачення з малолітнім сином Гуляєвим В.А., в її присутності, щонеділі зі 11.00 год. до 14.00 год. або в будь-який інший день та час за домовленістю між батьками.

Колегія Апеляційного суду Запорізької області погодилась з висновками суду щодо доведеності позивачем наявності перешкод у спілкуванні з дитиною та у його вихованні, які чинить відповідач, зокрема, остання ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, що підтверджено письмовими доказами. Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що врахував вік дитини (шість років) не є доцільним встановлювати позивачеві побачення з сином з урахуванням бажання дитини, як те зазначено у висновку органу опіки та піклування, оскільки цим обмежується право батька на безперешкодне спілкування з дитиною. Колегія Апеляційного суду Запорізької області погодилася з тим, що суд підставно критично оцінив пояснення Семенової О.О. про те, що позивач застосував до дитини насильство, оскільки ці пояснення не підтверджені жодним доказом, позивач не був притягнений ні в кримінальному, ні в адміністративному порядку до відповідальності за вказані дії. Більш того, з цього приводу ані Семенова О.О., ані будь-яка інша особа навіть не зверталися до правоохоронних органів, органу опіки та піклування тощо. Разом з тим, висновок суду про покладення на Семенову О.О. зобов'язання забезпечувати побачення позивача порушує її права, суперечить положенням ч.2 ст.159 СК України, з вимогами якої суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Тому, вищевказане рішення змінено, виключено з резолютивної частини рішення зазначення про покладення на Семенову О.О. зобов'язання забезпечувати Гуляєва А.В. з сином Гуляєвим В.А.

Так рішенням Апеляційним судом Запорізької області від 07.12.2016 року скасовано рішення суду першої інстанції по цивільній справі за позовом Галушко Володимира Вікторовича до Кириченко Олени Василівни про зміну розміру аліментів, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Розмір аліментів змінено з ½ частини до 1/3  частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Кириченко О.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою. Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Під час апеляційного розгляду справи встановлена відсутність правових підстав зменшення розміру аліментів, передбачених ч.1 ст.192 СК України, оскільки матеріальний стан платника аліментів не погіршився, сімейний стан платника не змінився, стан здоров'я не погіршився. У зв'язку з чим рішення суду скасовано, та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

        ВИСНОВОК:

            Порушення, виявлені Апеляційним судом Запорізької області при перегляді рішень та ухвал по даній категорії справ, є поодинокими та не містять системного характеру. З метою подальшого недопущення виявлених  Апеляційним  судом Запорізької області недоліків у рішеннях та ухвалах є необхідність обговорення їх на оперативній нараді.

Суддя Комунарського районного суду

міста Запоріжжя                                                                                 Ю.Р.Піх