Комунарський районний суд м. Запоріжжя

УЗАГАЛЬНЕННЯ ПРАКТИКИ СПОРІВ ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ МАЙНОВИХ ЗБИТКІВ, МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ТА ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ЗДОРОВ'Ю ЛЮДИНИ

Комунарським районним судом м.Запоріжжя за результатами роботи в 2014 році було проведено узагальнення практики спорів щодо відшкодування майнових збитків, моральної шкоди та шкоди, завданої здоров»ю людини.

Комунарським районним судом м.Запоріжжя в 2014 році було розглянуто 2581 справ з позовного провадження, по наступним категоріям:

1) Спори, що виникають із договорів – 1195 справ, з них:

- з договорів позики, кредиту, банківського вкладу – 920 справ;

- з договору надання послуг – 188 справ;

- з договору купівлі-продажу – 27 справ;

- з договору страхування – 10 справи;

- з договору дарування – 8 справи;

- з договору найму (оренди) – 6 справи;

- з договору довічного утримання – 4 справи;

- з договору підряду – 1 справа;

2) Спори, що виникають із сімейних правовідносин – 846 справ, з них:

- про розірвання шлюбу – 415 справи;

- про стягнення аліментів – 341 справа;

- про позбавлення батьківських прав – 43 справ;

- про встановлення батьківства або материнства – 2 справи;

3) Спори про власність та інші речові права – 173 справ, з них:

- про приватну власність – 164 справ;

4) Спори, що виникають із житлових правовідносин – 140 справи, з них:

- про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням – 82 справи;

- про вселення – 20 справ;

- про стягнення плати за користування житлом – 2 справа;

5) Спори про не договірні зобов’язання – 88 справ, з них:

- про відшкодування шкоди – 88 справ;

6) Спори про спадкове право – 45 справ;

7) Спори, що виникають із трудових правовідносин – 45 справ, з них:

- про виплату заробітної плати – 30 справ;

- про поновлення на роботі – 3 справи;

8) Спори пов’язані із застосуванням ЗУ «Про захист прав споживачів» - 16 справ;

9) Спори, що виникають із земельних правовідносин – 8 справ;

10) Спори про захист немайнових прав фізичних осіб – 5 справ, з них:

- про захист честі, гідності та ділової репутації – 2 справа.

На 2013 рік залишок нерозглянутих справ щодо спорів про відшкодування майнових збитків, моральної шкоди та шкоди, завданої здоров»ю людини на початок звітного періоду склав 36 цивільних справ. В 2013 році до Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшло 92 справи зазначеної категорії. За рік було розглянуто 100 цивільних справ, з них з ухваленням рішення – 86 (з них по 23 справам було ухвалено заочне рішення), 2 справи передано в інші суди, 12 позовних заяв було залишено без розгляду. Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду склав 28 справ, що на 8 справ менше за минулий рік.

На 2014 рік залишок нерозглянутих справ склав 28 справ зі спорів про відшкодування шкоди. Надійшло за 2014 рік 76 справ зі спорів про відшкодування шкоди, що на 16 справ менше за минулий рік. Усього в 2014 році розглянуто 88 справ цієї категорії, з них з ухваленням рішення – 75, задоволено позов – 60, передано в інші суди – 3 справи, закрито провадження – 2, залишено без розгляду – 8. На початок 2015 року залишено не розглянутими 16 справ.

Порівняльна таблиця з розгляду цивільних справ по спорам щодо відшкодування шкоди у 2013 та 2014 роках

КАТЕГОРІЯ	2013	2014	ДИНАМІКА
Цивільні справи по спорам щодо відшкодування шкоди	100	88	-12

З вище переліченої категорії у 2014 році було оскаржено

КАТЕГОРІЇ	ОСКАРЖЕНО РІШЕНЬ	СКАСОВАНО	ЗМІНЕНО	БЕЗ ЗМІН
Цивільні справи по спорам щодо відшкодування шкоди	15	2	3	10

З вище переліченої категорії у 2014 році було оскаржено

КАТЕГОРІЇ	ОСКАРЖЕНО УХВАЛ	СКАСОВАНО	ЗМІНЕНО	БЕЗ ЗМІН
Цивільні справи по спорам щодо відшкодування шкоди	1	0	0	0

Порівняльна таблиця якості рішень, ухвал по суддям

судді	Цивільні справи по спорам щодо відшкодування шкоди
судді	ск. рішення/ухвали	зм.	без зм.
Михайлова А.В.	-	-	1
Наумова І.Й.	-/1	1	-
Піх Ю.Р.	1	-	1
Боровікова А.І.	-	-	1
Кулик В.Б.	-	-	-
Дмитрієва М.М.	1	-	2
Холод Р.С.	-	-	1
Тучков С.С.	-	1	1
Герасименко С.Г.	-	-	-
Стоматов Е.Г.	-	1	2
Ярошенко А.Г.	-	-	1

З вищенаведених статистичних даних вбачається, що 63 % оскаржуваних рішень та ухвал залишені без змін. З загальної кількості розглянутих цивільних спарв зазначеної категорії показник скасованих/змінених рішень/ухвал складає 7 %.

При покладенні обов'язку по відшкодуванню шкоди (майнової
відповідальності) суди повинні виходити з положень глави 40 ЦК України, Закону України "Про власність" і іншого
законодавства України, що регулює дані правовідносини, і
враховувати, що правильне вирішення цього питання має важливе
значення в захисті цивільних прав громадян та юридичних осіб.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням
його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування
від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ
законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності",
Закону"Про охорону праці", Кодексу законів про працю України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

   Якщо міжнародним   договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх
містить   законодавство України про страхування від нещасного
випадку, то застосовуються правила відповідного   міжнародного
договору.

Вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про
відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його
здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, суди
повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником та
роботодавцем (незалежно від форм власності та виду діяльності)
щодо права на відшкодування зазначеної шкоди підлягають судовому
розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів.

Суд повинен обговорити також питання про
притягнення до участі у справі відповідного органу Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України (далі - Фонд) як третьої особи на
стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог.

Із заявою про розгляд такого спору потерпілий або інша
заінтересована особа можуть звернутися на свій розсуд до суду як
безпосередньо, так і після попереднього розгляду спору комісією по
трудових спорах (КТС). При цьому необхідно враховувати роз'яснення
Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р.
про те, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку".

     Спори щодо розміру шкоди та права на її відшкодування у
вигляді страхових виплат на підставі Закону № 1105-XIV між особами (які підлягають страхуванню від нещасного випадку,
членами сім'ї чи утриманцями таких осіб, особами, які добровільно
застрахувалися   від   зазначених   випадків)    та    страховиком
розглядаються   судами   в позовному провадженні за загальними
правилами.

              На підставі Закону № 1105-XIV у вигляді
страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані
від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право
яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок
травмування   на   виробництві або професійного захворювання,
пов'язаних із   виконанням   ними   трудових   обов'язків,   було
встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР,
Української РСР або України. У разі смерті зазначених потерпілих
право   на   страхові виплати належить членам їхніх сімей та
утриманцям.

Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р.,
Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того
часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому
порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів
їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право
встановлено в судовому порядку.

Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної
та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та
членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх
ліквідації без створення правонаступника - Фондом. Спори, що
виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на
підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в
потерпілого права на відшкодування шкоди.

Дія Закону № 1105-XIV не поширюється на працівників, які виконували роботу не відповідно до трудового договору, а на інших юридичних підставах і не є суб'єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, які не сплачували страхових внесків із добровільного страхування від нещасного випадку. Питання про відповідальність за ушкодження їхнього здоров'я має вирішуватись
на підставі відповідних норм цивільного законодавства.

Зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди,
заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я при виконанні
трудових обов'язків, не можуть бути підставою для відмови у
прийнятті заяви або закриття провадження у справі з тих мотивів,
що згідно із Законом № 1105-XIV відшкодування шкоди
має провадитися не роботодавцем, про що заявляються вимоги, а
Фондом. У тому разі, коли позов пред'явлено до неналежного
відповідача, питання про його заміну вирішується згідно зі ст. 105
Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної
небезпеки, незалежно від наявності вини.

При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його
володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню,
якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу
потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, -
тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого
сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня
вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір
належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування
має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Правила ст.454 ЦК про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), а не проста необачність. Правила цієї норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

Роз'яснити судам, що шкода, заподіяна кількома особами,
відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку
часткової відповідальності).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли
неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями
з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед
потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел
підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії
кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про
відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам
підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них,
вирішується за правилами ст.440 ЦК: шкода, заподіяна
одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при
наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому
не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір
відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при
відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден
з них не має права на відшкодування. ( Абзац другий пункту 3 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 9
від 24.10.2003 )

     Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за
шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його
володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини.
Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за
правилами    відповідальності    володільців   джерел   підвищеної
небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не
була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за
шкоду, заподіяну джерелом   підвищеної   небезпеки,   може бути
покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на
його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної
небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної
цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду
на підставі ст.440 ЦК.

У тих випадках, коли разом із заподіянням джерелом підвищеної
небезпеки шкоди (не внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної
небезпеки) заподіяно також шкоду джерелу підвищеної небезпеки і
цьому сприяла груба необережність потерпілого, згідно з нормами
ст.454 ЦК може бути зменшено розмір відшкодування шкоди
потерпілому. Покладення на нього з цих підстав відповідальності за
шкоду, заподіяну при цьому джерелу підвищеної небезпеки, ст.454 ЦК
не передбачено.

     Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку
діяльність, здійснення    якої   створює   підвищену   імовірність
заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а
також діяльність   по використанню, транспортуванню, зберіганню
предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи
іншого призначення,   які   мають   такі ж властивості. Майнова
відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має
наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при
мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад,   у
випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

     Під володільцем джерела підвищеної   небезпеки   розуміється
юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела
підвищеної небезпеки   в    силу    права    власності,    повного
господарського відання,    оперативного    управління    або    з
інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не
несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка
управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з
володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

При розгляді справ про відшкодування шкоди за ст.441 ЦК
суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав,
передбачених ст.440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає
лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода,
знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода,
заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових)
обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за
трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї
організації.

Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи
відповідають за шкоду на підставі ст. 441 ЦК у
випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час
здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від їх імені,
так і особами, які виконують роботу за трудовим договором.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг
п'ятнадцяти років, згідно зі ст.446 ЦК несуть відповідальність
перед потерпілим його батьки (усиновителі), опікуни, а у
відповідних випадках - учбові, виховні або лікувальні заклади за
наявністю загальних підстав, передбачених ст.440 ЦК.

При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або
опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода,
заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю,
неналежного виховання або неправильного використання щодо них
своїх прав; учбові, виховні і лікувальні заклади несуть майнову
відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок
нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім в час
знаходження його під їх наглядом.

Зазначений в ст.446 ЦК перелік фізичних і юридичних осіб, які
несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми віком
до п'ятнадцяти років, є вичерпним і поширеному тлумаченню не
підлягає.

     Шкода, заподіяна неповнолітнім віком від 15 до 18 років,
згідно зі ст.447 ЦК відшкодовується самим заподіювачем. Якщо в
останнього немає    майна    або    заробітку,   достатнього   для
відшкодування заподіяної   ним   шкоди,   відповідний    обов'язок
покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за
умови їх винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Цей їх
обов'язок припиняється при досягненні заподіювачем повноліття або
появи в нього майна чи заробітку, достатніх для відшкодування
шкоди.
     Відповідно до ст.440 ЦК і ст.17 Закону України "Про
захист прав споживачів" (у редакції Закону від 15 грудня 1993 року) шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну громадянина внаслідок наявності конструктивних, рецептурних та інших недоліків товару або результатів виконання робіт, підлягає відшкодуванню особою, якою вона заподіяна (продавцем, виготівником чи виконавцем), незалежно від того, чи знаходився потерпілий з цією особою у договірних відносинах. Вони звільняються   від відповідальності,   якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок порушення потерпілим правил користування   товаром   або   його зберігання.

Оскільки в силу ст.452 ЦК особа, яка відповідає за шкоду,
заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до
винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором
потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної
особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи,
яка за неї відповідає, однакові.

З винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових
витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню
шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі
відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих
межах.

     Особа, що   відшкодувала   шкоду, за    яку    передбачена
відповідальність у солідарному порядку, має на підставі ст.175 ЦК
право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівній
частці, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли
відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і   при
покладенні цього обов'язку на вимогу потерпілого на частину з них.
     Регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років,
з   дня   виконання   зобов'язання   про    відшкодування    шкоди
(відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).
     Оскільки згідно зі ст.48 Закону України "Про власність"
положення щодо захисту права власності поширюється
також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на
праві повного господарського відання, оперативного управління, або
на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа
також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.
     При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну,
незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень
ст.453 ЦК, статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України   "Про   власність".   Зокрема,   слід   враховувати,   що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних   збитків   грішми   потерпілому   на    його    вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди
майну.

Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого
відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за
призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен
обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування
збитків особі, відповідальній за шкоду.

     Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну
зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли,
деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються
взамін   знятих   з   виробництва   однорідних   виробів,   особа,
відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності
майна або меншої   вартості   пошкоджених   частин   попередньої
модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках
стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні
збитків).

У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування
шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти,
збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення
яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити
додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було
його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення
цін і тарифів.

Шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я, відшкодовується за правилами гл.40 ЦК у тих випадках, коли вона була заподіяна життю або здоров'ю громадянина при виконанні ним договірних зобов'язань (договір перевозки, підряду тощо), якщо чинним законодавством не передбачено інше.

Дія Закону № 1105-XIV не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і деякі інші категорії осіб, порядок та умови страхування яких установлено спеціальним законодавством.

У разі настання страхового випадку Фонд виплачує
застрахованому чи особам, які мають на це право, страхові виплати,
передбачені ст. 28 Закону № 1105-XIV. Право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення йому медико-соціальною експертною комісією (стійкої втрати професійної працездатності.

На підставі статей 1, 5 та ч. 3 ст. 28 Закону № 1105-XIV
страхова виплата за моральну шкоду провадиться потерпілому незалежно від втрати ним професійної працездатності. Порядок і розміри виплат, передбачені ч. 3 ст. 34 цього Закону, застосовуються лише при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності.

Розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою
потерпілим заробітку (його частини) у зв'язку з ушкодженням
здоров'я, встановлюється виходячи зі ступеня втрати професійної
працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав
до ушкодження здоров'я.

При втраті заробітку внаслідок ушкодження здоров'я,
пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, його відшкодування
має провадитися Фондом у вигляді щомісячних страхових виплат, сума
яких при одночасному призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку
з одним і тим самим нещасним випадком (професійним захворюванням)
не повинна перевищувати середньомісячного заробітку до ушкодження
здоров'я (при цьому визначені раніше розміри щомісячної страхової
виплати та пенсії по інвалідності зменшенню не підлягають).

Якщо у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК, у зв'язку з ушкодженням здоров'я потерпілому призначено пенсію або збільшено ту, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визначається за відрахуванням із утраченого заробітку відповідно суми призначеної пенсії або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому як до, так і після ушкодження здоров'я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв'язку з цим ушкодженням здоров'я. Визначені таким чином суми відшкодування виплачуються незалежно від одержуваних у наступному потерпілим пенсії, заробітку,
доходів, стипендії. Зміна розміру відшкодування на вимогу
потерпілого провадиться у випадках і в порядку, передбачених ст.
463 ЦК.

     При зміні в період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати
потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого,
підвищенні розміру мінімальної заробітної плати у визначеному
законодавством порядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат
на   медичну   та   соціальну   допомогу   підлягає   відповідному
перерахуванню. Перерахування суми втраченого заробітку провадиться
також у разі зростання в попередньому календарному році (за даними
центрального органу з питань статистики) середньої заробітної
плати   в   галузях національної економіки. Таке перерахування
провадиться з 1 березня наступного року, при цьому визначена
раніше сума щомісячної виплати зменшенню не підлягає (ст. 29
Закону № 1105-XIV).

Індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до
чинного законодавства.

Стаття 37 Закону № 1105-XIV містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких Фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг. Встановлення вини потерпілого чи відсутності вини роботодавця не може бути підставою для відмови потерпілому або членам його сім'ї у таких виплатах чи зменшенні їх розміру, а також у наданні зазначених послуг, крім випадку, передбаченого абзацом третім ч. 2 ст. 34 Закону № 1105-XIV.

Якщо у випадках, передбачених статтями 454, 457, 461 ЦК , груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується відповідно до ступеня вини, після чого визначається розмір відшкодування шляхом заліку пенсії за правилами, наведеними в абзаці третьому цього пункту. За наявності вини заподіювача шкоди-володільця джерела підвищеної небезпеки груба необережність потерпілого не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

При визначенні розміру відшкодування за ушкодження здоров'я
неповнолітнього, який не досяг 15 років, правила щодо врахування
вини потерпілого не застосовуються, крім випадків, коли здоров'я
ушкоджено у зв'язку зі вчиненням ним злочину, згаданого в ч. 2 ст.
22 Кримінального кодексу України.

     Судам необхідно враховувати, що відповідно до ч. 10 ст.
34 Закону № 1105-XIV втрачений потерпілим у зв'язку з
ушкодженням   здоров'я   заробіток   (відповідна   його   частина)
визначається із середньомісячного заробітку, обчисленого згідно із
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня
2001 р. № 1266. Порядком обчислення середньої заробітної    плати    (доходу) для    розрахунку   виплат   за загальнообов'язковим     державним     соціальним    страхуванням.

            Вирішуючи спори про відшкодування шкоди з підстави втрати
працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, суди повинні
мати на увазі, що перелік таких захворювань затверджено постановою
Кабінету Міністрів   України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Як виняток, страховим випадком може бути визнано
захворювання, не внесене до зазначеного переліку, якщо на момент
прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають
підстави   вважати   це   захворювання   професійним.   Професійне
захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення
чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових
відносинах із підприємством, під час роботи на   якому   він
захворів.

            У тих випадках, коли потерпілий на одному підприємстві (в
установі, організації) мав кілька виробничих травм з втратою
працездатності, розмір відшкодування визначається за загальним
процентом втрати   професійної   працездатності. Середньомісячний
заробіток при цьому за бажанням потерпілого визначається   за
відповідні періоди (за вибором потерпілого), що передували втраті
працездатності від будь-якої з цих травм (ч. 13 ст. 34 Закону
№ 1105-XIV.

     Якщо потерпілий одержав травми на різних   підприємствах,
розмір відшкодування визначається для кожного підприємства окремо,
виходячи з   проценту    втрати    професійної    працездатності,
встановленого МСЕК   для   кожного випадку, і середньомісячного
заробітку за   відповідні   періоди,    що    передували    втраті
працездатності на кожному підприємстві.

У разі ушкодження здоров'я в період виробничого навчання
(практики) сума страхової виплати визначається за діючою на
підприємстві ставкою (окладом) тієї професії (спеціальності), якій
навчався потерпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної
ставки відповідної професії. У такому ж порядку на підставі ч. 15
ст. 34 Закону № 1105-XIV має визначатися розмір
відшкодування (сума страхової виплати) при заподіянні ушкодження
здоров'я учням та студентам навчальних закладів, клінічним
ординаторам, докторантам, залученим до будь-яких робіт під час,
перед або після занять для набуття професійних навичок.

Якщо в період навчання (практики) потерпілий одержував
заробіток, за його згодою сума страхової виплати визначається із
середньомісячного заробітку за цей період. За бажанням потерпілого
ця сума може бути визначена із середньомісячного заробітку до
початку виробничого навчання (практики).

У такому ж порядку на підставі ст. 457 ЦК визначається розмір відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю студента або учня при виконанні робіт під час виробничої практики не за трудовим договором, у період канікул чи у вільний від навчання час.

За потерпілим, якого за висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) або МСЕК тимчасово переведено за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, у тому
числі й через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов'язаний
сплачувати потерпілому страхову виплату в розмірі його
середньомісячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний
заробіток визначається в порядку, передбаченому ст. 34 Закону
№ 1105-XIV.

     Встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і
часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними
експертними комісіями -   МСЕК.   Ступінь   втрати   професійної
працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги
визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв'язку   з
виконанням працівником трудових обов'язків (в тому числі на шляху
до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою - в решті
випадків.

Якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є
потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що
підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони
компенсуються Фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону № 1105-XIV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього
Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають
підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають
стягненню з особи, відповідальної за шкоду, на підставі ст. 455 ЦК.

При вирішенні таких вимог суду належить виходити з того, що:

а) компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали;

б) розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим
установлюється залежно від характеру цього догляду (який при
ушкодженні здоров'я у зв'язку з виконанням трудових обов'язків
визначається МСЕК, а в інших випадках - судово-медичною
експертизою) і не може бути меншим (на місяць) від: мінімальної
заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний
медичний догляд (масаж, уколи тощо); її половини - на постійний
сторонній догляд; чверті - на побутове обслуговування (прибирання,
прання білизни тощо). Для інвалідів І групи висновок МСЕК чи
судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому
догляді або в побутовому обслуговуванні не вимагається. Якщо
потерпілий потребує допомоги кількох видів, йому відшкодовуються
витрати на кожен із них незалежно від того, ким вона здійснюється;

в) розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім
протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим
визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або
рахунків про їх вартість. За медичним висновком потерпілому, який
став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки,
а інвалідам I групи - щорічно надається безоплатно путівка для
санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання
путівки ії вартість компенсується Фондом у розмірі, встановленому
його правлінням. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються
також витрати на проїзд до місця лікування й назад. Якщо він
працює і використав щорічну відпустку до одержання путівки в
санаторно-курортний заклад, йому надається додаткова відпустка для
лікування (включаючи час проїзду) зі збереженням на цей період
середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я,
або заробітку, який склався перед відпусткою, за його вибором.

У разі необхідності супроводжувати потерпілого особі, яка це
робить, компенсуються витрати на проїзд і житло відповідно до
законодавства про службові відрядження;

г) Фонд зобов'язаний компенсувати потерпілому (за наявності в
нього відповідно до висновків МСЕК медичних показань) вартість
автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, його
ремонту й технічного обслуговування, пального, а також навчання
керуванню автомобілем у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів
України;

д) стягнення додаткових витрат потерпілого може бути
проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у
висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні сум
витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне
лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що
присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації,
яка має надати ці послуги потерпілому.

При вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної
втратою годувальника, слід мати на увазі, що при наявності
підстав, передбачених статтями 456, 457, 461 ЦК і
Законом № 1105-XIV:

а) право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні
особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від
родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на одержання
від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася
протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.
Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право
на одержання страхових виплат на підставі Закону № 1105-XIV
мають: діти, котрі не досягли 16 років; діти з 16 до
18 років, які не працюють, або старші, які через вади фізичного
або розумового розвитку самі не спроможні заробляти на життя;
діти, що є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами)
денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше ніж
до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і
чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють; інваліди-члени сім'ї
померлого - на час інвалідності; дружина (чоловік) або один із
батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і
доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли
восьмирічного віку. В інших випадках (статті 456, 457, 461 ЦК
до непрацездатних утриманців потерпілого, які мають
право на відшкодування шкоди, належать: діти віком до 16 років,
ті, що навчаються, - до 18 років, і непрацездатні діти старшого
віку; жінки, які досягли 55 років, чоловіки - 60 років або особи,
які є інвалідами; один із батьків або дружина (чоловік) померлого
чи інший член його сім'ї, якщо він не працює й доглядає дітей,
братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного
віку;

б) діти мають право на відшкодування до досягнення віку,
зазначеного в підпункті "а" цього пункту, працездатні особи, які
здійснюють догляд за малолітніми - до досягнення останніми
8 років. Інваліди мають право на відшкодування і у тому разі, коли
їх фактична інвалідність була юридично оформлена після смерті
потерпілого. Зберігається це право також за дружиною померлого у
випадку реєстрації нового шлюбу. За дітьми право на одержання
відшкодування зберігається і при усиновленні їх у майбутньому або
коли в майбутньому до досягнення зазначеного віку вони стали
інвалідами;

     в) право на одержання відшкодування у зв'язку з втратою
годувальника виникає і у тому разі, коли останній помер внаслідок
одержаної травми (що підтверджено висновком лікарської експертизи)
через деякий період після призначення суми відшкодування або
встановлення групи інвалідності у зв'язку з даним каліцтвом;
     г) непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний
заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути
визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього,
що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом
їх існування.   Розмір   відшкодування   у   зв'язку   з   втратою
годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без
врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.
     21. Роз'яснити   судам,   що   непрацездатним   особам,   які
знаходились на утриманні померлого і мають право на відшкодування
у зв'язку з його смертю, відшкодування визначається у розмірі
середньомісячного заробітку померлого (при одночасній   смерті
годувальників, які разом їх утримували, - в розмірі загальної суми
заробітку померлих) за відрахуванням частки, що припадала на нього
самого і працездатних осіб, які знаходились на його утриманні, але
не мають права на відшкодування шкоди. У такому ж порядку
визначається розмір страхових виплат із цієї підстави, а в разі
смерті потерпілого, який сам одержував зазначені виплати й не
працював, розмір страхових виплат утриманцям визначається із суми
таких виплат померлому та його пенсії.

Сума заробітку, що припадає на утриманців, ділиться на їх
кількість і з одержаної частки у випадках, передбачених статтями
457, 461 ЦК, відраховується пенсія у зв'язку з втратою
годувальника (або відповідна частина пенсії, призначеної на всіх утриманців); у разі ушкодження здоров'я з виконанням потерпілим
трудових обов'язків - пенсія заліку не підлягає, якщо відшкодування не полягає в страховій виплаті у вигляді пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Неповнолітні діти, на утримання яких потерпілий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти, вважаються такими, що перебували на його утриманні.

Непрацездатним особам, які не знаходились на його утриманні,
але мали право на відшкодування, його розмір визначається сумами,
що стягувались за рішенням суду (за заявою потерпілого), а при їх
відсутності - встановлюється судом з врахуванням матеріального
стану непрацездатності осіб і можливості потерпілого до смерті
надавати їм допомогу (статті 33, 89, 90, 97 КпШС з
відрахуванням пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Якщо право на відшкодування одночасно мають непрацездатні
особи, які перебували, і ті, що не перебували на утриманні
померлого, то спочатку визначається розмір відшкодування для осіб,
які не перебували на утриманні померлого, після чого визначається
розмір відшкодування для решти непрацездатних відповідно до абзаца
першого цього пункту.

     При визначенні у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК,
розміру відшкодування шкоди непрацездатним утриманцям загиблого
заліку підлягає лише пенсія у зв'язку з смертю годувальника. Якщо
ці особи одержували раніше пенсію з інших підстав в меншому
розмірі і обрали пенсію, призначену у   зв'язку   зі   смертю
годувальника, заліку підлягає лише частина пенсії, що перевищує
ту, що непрацездатний одержував раніше. Заробіток і інші доходи
(аліменти, будь-яка матеріальна допомога і т.п.), які має особа,
що одержує відшкодування із зазначених підстав,   заліку   не
підлягають.

При вирішенні позовів про стягнення одноразової
допомоги у зв'язку з ушкодженням здоров'я судам слід мати на
увазі, що умови, порядок та розміри її виплати регулюються Законом
№ 1105-XIV. Потерпілий має право на таку допомогу при
стійкій втраті працездатності незалежно від встановлення йому
певної групи інвалідності. Ця допомога визначається із
середньомісячного заробітку потерпілого, обчисленого за тими ж
правилами, що і при визначенні втраченого заробітку.

Якщо з вини Фонду одноразова допомога потерпілому або особам,
які мають право на її одержання, не була своєчасно визначена або
виплачена, її розмір підлягає коригуванню у зв'язку зі зростанням
цін на споживчі товари та послуги в установленому законодавством
порядку.

У тих випадках, коли комісією з розслідування нещасного
випадку встановлено, що ушкодження здоров'я мало місце не лише з
вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних
актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги як страхової
виплати за рішенням цієї комісії зменшується, але не більше ніж на
50 %. В інших випадках одноразову допомогу може бути зменшено в
цих же межах у порядку, визначеному трудовим колективом. Залежно
від встановлених обставин розмір одноразової допомоги може бути
зменшено із зазначених підстав судом. У разі виникнення спору суд
вирішує це питання з урахуванням встановлених обставин, але при
зменшенні з цих підстав розміру одноразової допомоги не може вийти
за зазначені межі.

В рішенні суд повинен навести точний розрахунок
присуджених сум для відшкодування шкоди, зазначені строки їх
виплати.

     Відшкодування   шкоди   у   зв'язку з ушкодженням здоров'я
складається   зі   щомісячних   платежів (страхових виплат), що
виплачуються протягом строку,   на   який   встановлено   втрату
працездатності, та додаткових витрат, що виплачуються протягом
строку, на який визначено потребу в них.

Суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають
присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок
нещасного випадку або з дня встановлення професійного
захворювання, а особам, які мають право на виплати у зв'язку зі
смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня
виникнення права на виплати у строки, зазначені в підпунктах "а",
"б" п. 20 цієї постанови.

При поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення
трьох років із дня втрати потерпілим працездатності внаслідок
нещасного випадку або з дня смерті годувальника присудження виплат
провадиться з дня звернення з такими вимогами.

     За вимогами про продовження платежів виплати провадяться за
весь попередній час, протягом якого належало відшкодовувати шкоду,
без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх
виплат вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК
(а у відповідних випадках - судово-медична експертиза) підтвердила
втрату працездатності та її відсоток за цей період). В інших
випадках виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим
або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про
перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум
щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем,
підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.
     При вирішенні спорів щодо перерахування розміру страхових
виплат судам необхідно мати на увазі, що воно провадиться лише з
підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону № 1105-XIV. Суди не можуть провадити або зобов'язувати провадити перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну
й соціальну допомогу з інших підстав, зазначених позивачем.
     Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання
страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не визначено чи не
виплачено суму страхової виплати, вона виплачується без обмеження
будь-яким строком і підлягає коригуванню у зв'язку зі зростанням
цін на споживчі товари й послуги у порядку, встановленому ст. 34
Закону від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР "Про оплату праці".      Зміна розміру відшкодування особам, яким воно провадиться з
підстав, передбачених статтями 457, 461, 467 ЦК,
здійснюється відповідно до вимог статей 463, 464 ЦК.

Обчислена судом частина заробітку, що припадає на кожного з
непрацездатних утриманців потерпілого, підлягає перерахунку також
у випадках народження дитини після смерті годувальника або іншої
зміни у складі його сім'ї. У цьому разі частка заробітку, що
припадає на кожного з них, визначається, виходячи з фактичного
числа утриманців потерпілого, а також непрацездатних осіб, які не
були на його утриманні, але мали на це право.

Відповідно до ст.459 ЦК у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Тому вимоги про стягнення витрат на поховання можуть пред'являтись як особами, що мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника, так і сторонніми до потерпілого громадянами і організаціями, що фактично понесли ці витрати.

Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються,
виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості
стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.

У разі смерті потерпілого, який був застрахований згідно із
Законом № 1105-XIV від нещасного випадку або професійного захворювання, витрати на його поховання несе Фонд у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11
липня 2001 р. № 826.

     Виходячи з вимог ст. 143 ЦПК суддя після прийняття позовної заяви зобов'язаний провести всі дії, необхідні для забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи, зокрема   залежно від характеру останньої роз'яснити сторонам необхідність надати (сприяти в цьому): акти чи інші докази, що підтверджують заподіяння шкоди майну, реальний розмір останньої та не одержаних у зв'язку з її заподіянням доходів; оспорювану
постанову Фонду; акт про нещасний випадок на виробництві або
спеціальне розслідування професійного захворювання (отруєння) чи
нещасного випадку невиробничого характеру; копії протоколу та
постанови про адміністративне правопорушення або вироку суду, що
стосуються   нещасного   випадку; висновок МСЕК (у відповідних
випадках - судово-медичної експертизи) про втрату працездатності,
її ступінь і строк, про необхідність у сторонньому догляді, інших
видах допомоги, що зумовлюють додаткові витрати, про причинний
зв'язок    смерті    потерпілого    з    каліцтвом    (професійним
захворюванням), за яке   провадилося   відшкодування;   висновок
обласного (Автономної Республіки Крим, міст Києва, Севастополя) спеціаліста       з       профпатології       й       відповідного лікувально-профілактичного   закладу   (перелік   яких   визначено Міністерством охорони здоров'я)   щодо   діагнозу   захворювання потерпілого та зв'язку цього захворювання з умовами праці; довідку про середню заробітну плату (доход) потерпілого перед ушкодженням здоров'я, а у визначених законодавством випадках - про його тарифну ставку (посадовий оклад), середній заробіток або тарифну ставку (посадовий оклад) відповідного працівника на підприємстві (у цеху, на дільниці), де працював потерпілий; про підвищення розміру мінімальної заробітної плати, зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузі національної економіки; про розмір призначеної й фактично одержуваної пенсії або тієї, що могла бути призначена по інвалідності у зв'язку з цим
нещасним випадком (невиробничого характеру) і про рівень зростання
цін на споживчі товари й послуги за час затримки   виплати
відшкодування; про склад сім'ї та утриманців потерпілого; інші
необхідні   докази.

     Вирішуючи справи про відшкодування шкоди, суди повинні
виявляти, ретельно з'ясовувати причини правопорушень, особливо
виробничого і іншого травматизму, порушень правил техніки безпеки
і виробничої санітарії, у необхідних випадках реагувати на них
окремими ухвалами або поданнями, при наявності для того підстав
ставити питання   про притягнення винних осіб до встановленої
відповідальності.
          Щодо якості розгляду справ зазначеної категорії в 2014 році необхідно зауважити наступне.

Справа № 333/5819/13-ц (суддя Боровікова А.І.) за позовом Обласного комунального підприємства «Аптечне об’єднання «Фармація» до Сюр Олександра Григоровича про стягнення матеріальної шкоди. Ухвалою суду позовну заяву залишено без розгляду у зв’язку з підстав повторної неявки представника позивача в судові засідання 14.10.2013 року та 20.01.2014 року.

З матеріалів справи вбачається про поспіль другої неявки позивачів у судове засідання, оскільки згідно матеріалів справи судове засідання також було призначено і на 20.11.2013 року, про те не відбулось у зв’язку з тим, що суддя знаходилась у нарадчій кімнаті по кримінальній справі. Апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства «Аптечне об’єднання «Фармація» задоволено. Ухвалу суду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа № 333/7302/13-ц (суддя Тучков С.С.) за позовом Вольвача Володимира Олександровича до Богузова Володимира Васильовича, Моторного (транспортного) страхового бюро України, Приватного акціонерного товариства АСК «ІнтерТрансПоліс», третя особа Усов Сергій Вікторович про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяних внаслідок ДТП. Ухвалою суду позовну заяву залишено без розгляду через повторну неявку у судове засідання позивача. Залишаючи позов Вольвач В.О. без розгляду суд виходив із того, що позивач належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, 07.05.2014 року повторно не з’явився в судове засідання. Між тим, матеріали справи містять тільки належне повідомлення позивача про час та місце слухання справи 28.04.2014 року. З розписок про одержання судової повістки вбачається, що повістка якою повідомлявся позивач Вольвач В.О. та його представник Майсак В.О. про розгляд справи 07.05.2014 року, вручена позивачу 05.05.2014 року а його представнику 06.05.2014 року при ознайомленні з матеріалами справи. За таких обставин позивач та його представник були повідомлені судом про час та місце слухання справи 07.05.2014 року менше ніж за три дня, висновок суду про повторну неявку позивача належним чином повідомленого про розгляд справи не відповідає вимогам закону. Апеляційну скаргу Вольвач В.О. задоволено. Ухвалу суду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

В справі № 333/8812/13-ц (суддя Піх Ю.Р.) за позовом Шитікова Григорія Юхимовича до Глазкова Андрія Андрійовича про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Рішенням суду у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції дійшов думки, що позивачем не надано доказів понесених ним майнових витрат на лікування та жодного доказу причинения йому моральної шкоди.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що 18.08.2013 року о 17 годині 30 хвилин Глазков А.А., у м. Запоріжжі на вул. Північнокільцева, на автостоянці біля магазину «ВАРУС», керуючи автомобілем «Opel», державний номер 813-45 НА, рухаючись заднім ходом, не впевнившись у безпеці руху, внаслідок чого скоїв наїзд на Шитікова Г.Ю. Внаслідок ДТП Шитіков Г.Ю. був доставлений до місцевої лікарні № 5 з тілесними ушкодженнями. Вина Глазкова А.А., підтверджена протоколом про адміністративне правопорушення АА 2 №884666 від 28.08.2013 року, схемою наслідків ДТП, письмовими поясненнями учасників ДТП, медичними довідками Шитікова Г.Ю. Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.10.2013 року визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до Глазкова А.А. адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень. У відповідності з ч.3, 4 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Оскільки вина відповідача Глазкова А.А., в здійсненні ДТП та заподіяні тілесних ушкоджень позивачу встановлена, так як він не довів, що шкода завдана не з його вини та його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок на Глазкова А.А., покладається обов’язок по відшкодуванню заподіяної Шитікову Г.Ю., матеріальної шкоди. Позивач посилається на те, що йому причинено матеріальну шкоду в розмірі 200 гривень, які він витратив на таксі приїжджаючи до лікарні, а на лікування він витратив 140 грн. Крім того, були зіпсовані його особисті речі, а саме: брюки вартістю 350 грн., сорочка вартістю 300 грн. Загальну суму матеріальної шкоди позивач визначив у сумі 990 гривень. Відповідно до ст.57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Проте, в матеріалах справи відсутні будь які докази понесених витрат на таксі, на пошкодження сорочки та брюки. В той же час в матеріалах справи є фіскальний чек на оплату обстеження ушкоджень ноги позивача в сумі 90гр(а/с 6), які колегія судців вважає, за можливе стягнути з відповідача. Квитанція про сплату 50гр., не приймається оскільки це благодійний внесок Шитікова Г.Ю., здійснений ним на власний розсуд. В даному випадку наявність вини Глазкова А.А., встановлена Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.10.2013 року. Враховуючи обставини справи, наявність тілесних ушкоджень що завдали фізичний біль позивачу, знаходження тривалий час на лікуванні, обмеження можливості у потерпілого нормально спілкуватись, жити повноцінним життям, завдали Шитікову Г.Ю., моральної шкоди і розмір з яким визначився позивач 2000гр., апеляційний суд вважає, достатнім розміром для компенсації йому моральної шкоди, що відповідає принципам розумності та справедливості. У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору 702.40гр(229.40гр +229.40гр +243.60гр) підлягають стягненню з Глазкова А.А. Апеляційну скаргу Шитікова Григорія Юхимовича задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2014 року у цій справі, в частині відмови в стягненні матеріальної та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення наступного змісту: «Позов Шитікова Григорія Юхимовича задовольнити частково. Стягнути з Глазкова Андрія Андрійовича на користь Шитікова Григорія Юхимовича матеріальну шкоду 90 гр., моральну шкоду 2000гр., судовий збір 702.40гр.» В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області скасована ухвала Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 06.05.2014 року про залишення позовної заяви без розгляду по цивільній справі за позовом Мирошника Ю.В. до КУ «ЗОКЛ» про визнання дій протиправними та відшкодування шкоди (суддя Наумова І.Й.), оскільки в матеріалах справи були відсутнє другого належним чином повідомлення позивача про час і місце розгляду справи. Наявність в матеріалах справи телефонограми за підписом секретаря судового засідання про оповідомлення в телефонному режимі позивача не може бути доказом, оскільки в матеріалах справи відсутня фіксація цього повідомлення, як-то передбачено ч.6 ст. 74 ЦПК України (особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв»язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику). Крім того телефонограма оформлена в день судового засідання, що суперечить строку вручення судових повісток. Ухвалу скасовано, спарву направлено для продовження розгляду.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області частково скасовано рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 22.05.2014 року по цивільній справі за позовом Шкодіної О.І. до Чумак Н.М., Чумак А.А. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У суді першої інстанції відповідачі не мали заперечень проти розміру вимог позивача, які містяться в апеляційній скарзі щодо зменшення розміру завданої шкоди внаслідок матеріального становища відповідачів. Положенням частини 4 статті 1193 ЦК України передбачено, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Чумак Н.М. зазначає, що вона є пенсіонеркою, син є інвалідом з дитинства. Між тим розмір своїх доходів відповідач не надав ані суду першої , ані апеляційної інстанції , а тому у колегії судів не моє підстав на припущеннях для зменшення розміру відшкодування шкоди, завданою нею внаслідок залиття квартири. Відмовляючи в задоволені позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів душевних страждань, погіршення стану здоров'я, ділової активності, не наведено з яких міркувань вона виходила при визначенні розміру завданої моральної шкоди та дійшов висновку, що позивач не довела, як сам факт завдання їй винною поведінкою відповідачів моральної шкоди, так і розмір та обґрунтованість заявленого нею грошового відшкодування моральної шкоди. Проте з таким висновком суду у повному обсязі не можна погодитися. За змістом ст.15, п.9 ч.2 ст.16, ст.ст. 23,1167 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі шляхом відшкодування моральної шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена п.п.1,2 ч.2 ст. 23 ЦК України. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену п.3 ч.2 ст. 23 ЦК України, тобто моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у пошкодженні майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Факт порушення прав Шкодіної О.І, а отже неправомірних дій зі сторони відповідача Чумак Н.М. підтверджено висновком рішення суду. Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що по вині Чумак Н.М. пошкоджено майно, що належить Шкодіній О.І., що безперечно призвело до незручностей, хвилювань, душевних страждань , необхідності прикладення часу та зусилля для відновлення своїх прав власника, а отже є підстави для захисту її порушених прав у вигляді завдання моральної шкоди.

Проте, позивач не надав належних та допустимих доказів, проте, що як він стверджує, що він не міг використовувати квартиру внаслідок її затоплення, а за правилами ч.4 ст. 60, ст. 212 ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.Отже з урахуванням конкретних обставин даної справи, тривалості порушення прав Шкодіної О.І., вимушених змін у життєвих стосунках позивача, прикладення часу та зусилля, необхідних для відновлення пошкодженого майна власника, незручностей, хвилювань, душевних страждань, колегія судів прийшла до висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві та достатньою сатисфакцією зазнаних ним моральних страждань має бути 500 гривень, які підлягають стягненню на її користь з Чумак Н.М.

Оскільки висновки суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволенню позову. Крім того відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України , пп. 2 п.1ч.2 ст. 4 Закону України «про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню щодо вимог нематеріального характеру на користь позивача 229, 40 гривень судового збору, понесеного у суді першої інстанції та 121 гривень 80 копійок при подачі апеляційної скарги, а всього 351,20 гривні.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 21.01.2015 року скасовано рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя за позовом Луцика О.М. до Суботіна Д.О., Зіборової Л.І. про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди (с. Дмитрієва М.М.), і ухвалено нове. Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. На підтвердження своїх позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди з Суботіна Д.О., позивачем наданий висновок № 41/13 від 08.07.2013 року про оцінку автомобіля ВАЗ 21043, відповідно якого вартість матеріальної шкоди складає 16 445,65 грн.( а.с. 20-36), тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача Суботіна Д.О. Крім того, з відповідача Суботіна Д.О. стягненню підлягають витрати пов’язані з комп’ютерною діагностикою геометрії кузова автомобіля у сумі 300,00 грн., витрати, пов’язані із виготовленням державного номерного знаку у сумі 250,00 грн., витрати за проведення експертизи у сумі 400,00 грн. Всього 17 395,65 грн. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди судова колегія виходить із вимог ст. 23,1167 ЦК України, та роз'яснень, що викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31 березня 1995 року N4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" та визначає суму відшкодування, яка відповідає засадам

розумності, виваженості та справедливості, з врахуванням обставин при яких було спричинено моральну шкоду Луцику О.М., та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Луцика О.М., на відшкодування моральної шкоди 1000.00 гривень.Відмовляючи у задоволенні позову Луцика О.М. до Зіборової Л.І. про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції залишив поза увагою, що предметом позову Луцика О.М. до Зіборової Л.І. є стягнення моральної шкоди, завданої йому діями її підопічного, які є наслідком неналежного виховання. Відповідно рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2010 року Зіборова Л.І. є опікуном Суботіна Д.О. Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2011 року Зіборову Л.І. притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання своїх зобов'язань з виховання Суботіна Д.О. За таких обставин, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, на відшкодування моральної шкоди Луцику О.М. із Зіборової Л.І. підлягає 2000,00 грн. Відповідно ч.І ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. За даним позовом позивачем сплачений судовий збір у сумі 229,41 грн. за позов майнового характеру та 229,41 грн. про стягнення моральної шкоди. Оскільки, позов задовольняється частково, стягненню з Суботіна Д.О. підлягає судовий збір у сумі 288,65 грн., із Зіборової Л.І. 114.70 грн.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області скасовано рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя (с.Наумова І.Й.) за позовом суб»єкта підприємницької діяльності – фізичної особи підприємця Князєвої О.І. до Погонишева К.О. про відшкодування збитків внаслідок невиконання умов договору купівлі-продажу та за зустрічним позовом Погонишева К.О. до СПД – ФОП Князевої О.І. про порушення прав споживачів. Суд першої інстанції відмовляючи Князевій О.І. в задоволені позову, дійшов правильного висновку що умови договору щодо штрафних санкцій є несправедливими та повернувши гроші позивач відмовився від виконання договору. Проте, згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", який поширюється на спірні правовідносини, передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли така заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією. У відповідності до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У відповідності до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немлнно.--. : шкоди" спори про відшкодування завданої фізичній чи юридичній особі моральної :і:коди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень: у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди: нгп порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захисі прав сііі л п чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування морально: шкоди. При частковому задоволенні позовних вимог зустрічного позову Погонишева К.О. про відшкодування моральної шкоди, суд взагалі не вмотивував свого висновку про наявність правових підстав для такого відшкодування та розміру стягнення й не звернув уваги на положення ст. ст. 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) згідно яких споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди позивач не наводив зазначених обставин, за наявності яких виникає право на відшкодування такої шкоди, і такі в рішенні суду першої інстанції не зазначені. За цих обставин, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у стягненні моральної шкоди.

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя при розгляді зазначеної категорії цивільних справ дотримуються діючого законодавства.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя Е.Г.Стоматов

Узагальнення практики спорів щодо відшкодування майнових збитків, моральної шкоди та шкоди завданої здоров'ю людини за 2014 рік