Комунарський районний суд м. Запоріжжя

АНАЛІЗ

розгляду цивільних справ, що виникають із сімейних правовідносин

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст.5 СК України держава бере на себе обов'язок щодо охорони сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, а також створення умов для зміцнення сім'ї. Це головне загальне положення, яке стосується сім'ї, визначає її значення в суспільстві та ставлення до неї держави. Держава здійснює по відношенню до сім'ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України. Мета державної сімейної політики полягає у забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства.

Саме на суди покладається забезпечення можливості збереження сім’ї, недопущення порушення права дитини на утримання після розірвання шлюбу, забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.

Здійснюючи судочинство по цивільним справам по спорам, що виникли із сімейних правовідносин суд керується:

- Конституцією України;

- Цивільним кодексом України;

- Цивільно-процесуальним кодексом України;

- Сімейним кодексом України;

- Законами України;

- Постановою Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року;

- Постановою Пленуму ВСУ «Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ» №3 від 01.04.1994 р.;

- Постановою Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 р.;

- Постановою Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 р.;

- підвідомчими актами;

- інструкціями;

До спорів , що виникають із сімейних правовідносин відносяться:

- спори про розірвання шлюбу;

- спори про стягнення аліментів;

- спори про встановлення батьківства або материнства;

- спори про позбавлення батьківських прав;

- спори про поділ майна подружжя.

Протягом 2013 року до Комунарського районного суду міста Запоріжжя надійшло 1065 цивільних справ відносно спорів що виникають з сімейних правовідносин: із зазначеної кількості розглянуто 937 справ по 785 справах позов було задоволено, 3- передано до іншого суду, по 15 справам закрито провадження- 114 - залишено без розгляду, відмовлено у задоволенні позову- 20.

У 2014 році до Комунарського районного суду міста Запоріжжя надійшло 952 цивільних справ відносно спорів що виникають з сімейних правовідносин: із зазначеної кількості розглянуто 846 справ по 715 справах позов було задоволено, 3- передано до іншого суду, по 8 справам закрито провадження, 104 - залишено без розгляду, відмовлено у позові -16.

Статистика розгляду цивільних справ по спорам, що виникли із сімейних правовідносин, які знаходились в провадження суду у 2014 (2013) року по суддям

	Всього розглянуто справ по категорії	В позові відмовлено	Закрито провадження по справі	Заяву залишено без розгляду	Заяву задоволено у повному обсязі	Заяву задоволено частково	Справу передано іншому суду
Боровікова А.І.	128/107	2/1	1/3	15/12	98/87	11/2	½
Герасименко С.Г.	16/1	0/0	0/0	0/0	14/1	2/0	0/0
Дмитрієва М.М.	122/93	2/4	2/1	23/17	76/61	19/10	0/0
Кулик В.Б.	96/17	1/0	0/0	11/0	73/14	11/3	0/0
Михайлова А.В.	43/102	0/0	0/1	6/14	34/83	3/4	0/0
Наумова І.Й.	31/129	5/5	0/1	4/17	21/86	1/20	0/0
Піх Ю.Р.	104/126	1/3	5/3	13/17	79/97	5/5	1/1
Стоматов Е.Г.	89/98	1/4	0/0	10/12	69/65	9/17	0/0
Тучков С.С.	97/93	1/1	0/3	5/6	80/75	10/8	1/0
Холод Р.С.	87/127	1/1	0/3	12/15	62/85	12/23	0/0
Ярошенко А.Г.	33/44	2/1	0/0	5/4	18/33	8/6	0/0

Якість розгляду суддями справ по спорам, що виникли із сімейних правовідносин за 2013-2014 р.р.

	Без змін	Змінено	Скасовано
Герасименко С.Г.	0/0	0/0	1/1
Боровікова С.Г.	1/2	1/1	2/1
Дмитрієва М.М.	2/1	1/0	1/0
Кулик В.Б.	0/0	0/0	0/2
Михайлова А.В.	2/0	1/1	2/0
Наумова І.Й.	4/2	1/1	0/1
Піх Ю.Р.	4/3	1/0	3/1
Стоматов Е.Г.	2/2	3/0	4/0
Тучков С.С.	2/1	0/0	0/0
Холод Р.С.	2/1	0/0	0/0
Ярошенко А.Г.	0/1	1/2	0/6

Порівняльна таблиця з розгляду справ по сімейним правовідносинам у 2013 та 2014 роках

Категорії	2013	2014	динаміка
Спори по сімейним правовідносинам (усього)	1065	952	-113
Розглянуто справ позовного провадження	937	846	-91
Справи про стягнення аліментів	363	341	-22
Справи про позбавлення батьківських прав	37	33	-4
Справи про розірвання шлюбу	451	415	-36
Справи про встановлення батьківства або материнства	6	3	-3

Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. Суд при розгляді справ зазначеної категорії використовуває надану йому законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей, у межах встановленого ч. 5 ст. 191 ЦПК шестимісячного строку за обґрунтованим клопотанням подружжя чи одного з них.

Основними причинами розірвання шлюбу сторони вказували:

1) непорозуміння між сторонами, різні характери і погляди на життя;

2) зловживання алкоголем з боку відповідача, сварки і бійки на ґрунті пияцтва;

3) небажання утримувати сім'ю і вести спільне господарство;

4) інші причини.

У 2013 році в провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя знаходилось 507 справ про розірвання шлюбу, з них 451 розглянуто, із задоволенням позову - 396 справа, залишено без розгляду – 52, закрито провадження -2, передано до іншого суду -1.

Апеляційним судом Запорізької області змінено 2 рішення.

Так Апеляційним судом Запорізької області змінено рішення суду першої інстанції по цивільній справі за позовом Лєткеман О.В. до Лєткеман О.М. про розірвання шлюбу в частині встановлення припинення шлюбних відносин змінено, так як суд фактично вийшов за межі позовних вимог, вказавши у мотивувальній частині про припинення сторонами подружні відносин з березня 2009 року, як вбачається з позову сторони почали проживати окремо лише з липня 2012 року.

У 2014 році в провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя знаходилось 462 справи про розірвання шлюбу, з них 415 розглянуто, із задоволенням позову - 361 справа, залишено без розгляду – 50, передано до іншого суду -2, закрито провадження -2.

З яких Апеляційним судом Запорізької області залишено без змін 1 рішення, змінено 1 рішення.

При розгляді справ про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей , судом застосуються положення ст.ст. 180, 181, 183, 184, 199 СК України, відповідно до яких батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення повноліття. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Утримування провадиться шляхом стягнення аліментів, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За заявою платника або одержувача , суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. В силу положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд також враховує стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей.

У 2013 році у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя перебувало 414 цивільні справи про стягнення аліментів, з них 363 справу розглянуто, із задоволенням позову 315, залишено без розгляду – 37, закрито провадження -3.

З яких залишено без змін 10, змінено 5, скасовано 4.

У 2014 році у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя перебувало 372 цивільні справи про стягнення аліментів, з них 341 справу розглянуто, із задоволенням позову 286 , справ, залишено без розгляду – 38, передано до іншого суду -1, закрито провадження 5.

З яких залишено без змін 4, змінено 4, скасовано 4.

В справі за позовом Широбокової Н.М. до Широбокова В.І. про розірвання шлюбу. Рішенням позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги Широбокової Н.М. суд першої інстанції послався на те, що однією із причин розірвання шлюбу , що у відповідача «відсутнє бажання приймати участь у вихованні сина та сплачувати на його утримання аліменти». Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки у відповідності до ст..10,60 ЦПК України позивач, як сторона, яка приймала участь у справі не довела ці обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. В зв»язку з чим рішення суду першої інстанції було змінено.

Найпоширенішим серед причин скасування рішень суду першої інстанції в цій категорії стало недостатньо повне дослідження обставин справи таких як доходи відповідача, та інші обставини.

Так, рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09.12.2013 року по цивільній справі за позовом Гончарова П.Д. до Хижняк О.А. про стягнення аліментів, було відмовлено у задоволенні позову про стягнення аліментів на утримання батька, посилаючись на те, що позивач ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків. Апеляційний суд Запорізької області змінив рішення відмовивши у позові, але з інших підстав, вказавши що матеріалами справи не доведено обставини ухилення позивача від виконання своїх обов'язків. Проте позивачем не було доведена необхідність надання йому матеріальної допомоги, яка визначається в залежності від матеріального становища батьків. До уваги при цьому приймається, зокрема: отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання, бо стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Свідченням такої потреби є отримання матір'ю чи батьком доходу, які є меншими за прожитковий мінімум. Згідно діючого законодавства, держава забезпечує необхідним утримання непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою, тощо. Тому суд при постановленні рішення має заважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом. Згідно матеріалів справи позивач отримував більший дохід ніж встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» суми прожиткового мінімуму. У зв'язку з чим позивачу було відмовлено у позові за відсутністю потреби у наданні відповідачем матеріальної допомоги позивачу.

Так, рішенням суду від 14.03.2013 року по цивільній справі за позовом Набока Н.І. до Набока М.М. про стягнення аліментів позов задоволено, стягнуто аліменти з батька на користь матері на утримання повнолітнього сина у зв'язку з навчанням. Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення з наступних підстав. За правилами ч.3 ст.199 СК України право звернутися до суду має той з батьків з ким проживає дитина, а також сама дитина, яка продовжує навчання. Проте ані позов не мав обґрунтування, та в матеріалах справи відсутні докази того, що дитина проживає саме з матір'ю.

Рішенням суду від 16.04.2013 року по цивільній справі за позовом Овчаренко А.М. до Овчаренко Я.В. про стягнення аліментів, стягнуто аліменти на утримання дитини та дружини. Апеляційний суд Запорізької області змінив рішення суду першої інстанції, зменшив розмір аліментів на утримання дружини, посилаючись на те, що при визначенні розміру коштів стягненню з Овчаренко Я.П. на утримання дружини до досягнення трьох років, суд виходив з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Між тим виходячи з положень ч.4 ст.84 СК України, умова реалізації права дружини, з якою проживає дитина, на утримання від чоловіка пов'язується не з розміром встановленої у державі мінімальної заробітної плати, а з можливістю чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Так рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 31.10.2013 року по цивільній справі за позовом Данилко А.М. до Данилко Ю.А. про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Стягнуто аліменти з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини у розмірі ¼ частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Апеляційним судом Запорізької області рішення суду першої інстанції скасовано в частині визначення розміру та стягнення аліментів, стягнути аліменти у розмірі 1000 гривень. Так як суд не дав оцінки тій обставині, що відповідач не має постійного місця роботи, що дає підстави для висновку про відсутність стабільного та регулярного заробітку у відповідача.

Рішенням суду від 04.11.2013 року по цивільній справі за позовом Буйнеко Я.Ю. до Буйнеко Д.Г. про стягнення аліментів стягнуто аліменти з відповідача у твердій грошовій сумі у розмірі 700 гривень, до досягнення дитиною повноліття. Апеляційним судом Запорізької області скасовано рішення суду першої інстанції з наступних підстав. Матеріали справи не містять доказів і позивач їх не надала про те, що відповідач не має регулярного доходу та працює неофіційно. Так як відповідач працює на посаді директора та має постійний дохід.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Такий захід може застосовуватися тільки за рішенням суду. Конституція України гарантує дітям усі права, необхідні для їхнього розвитку і життя.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов’язки стосовно дитини. Частиною 1 ст. 164 СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.

Зокрема, мати, батько можуть бути позбавленні батьківських прав, якщо вони:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками, або з одним із них, на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з народження.

При розгляді справ про позбавлення батьківських прав до участі в судовому засіданні згідно із ч. 4 ст. 19 СК України та Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" обов’язково залучається орган опіки та піклування. Відповідно до положень ст. 19 СК України орган опіки та піклування обов’язково подавав до суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Так у 2013 році у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя перебувало 37 справ зазначеної категорії, з них 33 справ розглянуто, із задоволенням позову 26 справ, відмовлено у задоволенні позову по 2 справах, залишено без розгляду 5.

З яких залишено без змін -1.

Так у 2014 році у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя перебувало 52 справ зазначеної категорії, з них 43 справ розглянуто, із задоволенням позову 38 справ, відмовлено у задоволенні позову по 2 справах, залишено без розгляду-3.

З яких Апеляційним судом Запорізької області залишено без змін -2, змінено -0, скасовано 2.

Серед причин які стали причин зміни, та скасування рішення суду першої інстанції стало неповне з'ясування обставин справи.

Так заочним рішенням Комунарського районного суду від 22.07.2014 року по цивільній справі за позовом Гордієнко А.Г. до Гордієнко О.В., районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав задоволено позов та позбавлено батьківських прав відповідача по справі, яка є матір'ю позивачки.

Задовольняючи заочним рішенням позов Гордієнко А.Г. щодо позбавлення її матері Гордієнко (Король) О.В. батьківських прав, суд виходив з його доведеності, пославшись на пояснення батька позивачки Гордієнка Г.В. проте, що його колишня дружина утворила іншу сім'ю, пояснення свідків Зеря A.M., Руденко Т.В., які пояснили, що відповідачка з 2010 року однією сім'єю з колишнім чоловіком та дочкою не проживає. Ухвалюючи рішення, суд послався на підписаний заступником голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району висновок від 17.07.2013 року про доцільність позбавлення батьківських прав Гордієнко О.В. відносно неповнолітньої доньки Гордієнко А.Г., 09.08.1995 року народження, який, виходячи з матеріалів справи, був складений на підставі лише пояснень самої Гордієнко А.Г. та складеного на підставі заяви батька заявниці Гордієнка Г.В. акта від 27.05.2013 року про обстеження житлово-побутових умов його проживання за адресою: м. Запоріжжя, вул. ГІагнибіди, буд.15, кв.98 тобто без врахування інших об'єктивних даних, у Тому числі зумовлених конфліктною ситуацією, що виникла між батьками Гордієнко А.П. після припинення ними шлюбних відносин, а тому не може вважатися об'єктивним та достатньо обґрунтованим. Таким чином, до висновку про те, що відповідач Гордієнко (Король) О.В. ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та утриманню своєї дочки Гордієнко А.Г., суд дійшов при неповному зясувінні обставин, що мають значення по справі, а тому ухвалене по справі рішення на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові, враховуючи, що сукупна оцінка наданих сторонами доказів не доводить факту винної поведінки та, свідомого ухилення відповідача Гордієнко (Король) О.В. від виконання своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітньої дочки Гордієнко А.Г., і, як наслідок, застосування до неї на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Апеляційну скаргу Гордієнко (з 24.01.2014 року Король) Олени Вікторівни задовольнити. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2013 року по даній справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Гордієнко Алли Геннадіївни про позбавлення Гордієнко (Король) Олени Вікторівни батьківських прав, -відмовити.

Справи про встановлення батьківства або материнства суд розглядає у позовному провадженні.

У таких справах позови осіб, зазначених у ч.3 ст.128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо:

- дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень, учинено за прізвище матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч.1 ст.135 СК);

- у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про неї та про батька дитини вчинено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина (ч.1 ст.135 СК );

Особливості визнання батьківства або материнства визначені ст. ст. 121-140 СК України.

Так у 2013 році у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя перебувало 6 справ зазначеної категорії, з них 6 справ розглянуто, із задоволенням позову 5 справ, залишено без розгляду -1.

Так у 2014 році у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя перебувало 3 справи зазначеної категорії , з них 2 справи розглянуто, із задоволенням позову 1 справ, залишено без розгляду - 1.

З яких Апеляційним судом Запорізької області залишено без змін -1 рішення.

Головним значенням поділу майна, що є у спільній сумісній власності, є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч. 3 ст. 372 ЦК).

При поділі кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному майні. З цього слідує, що необхідною умовою здійснення поділу є попереднє визначення часток за домовленістю співвласників або в судовому порядку. Якщо майно не може бути поділено між співвласниками у натурі пропорційно до розмірів їхніх часток, особа, яка отримала майно, вартість якого є меншою, ніж вартість частки у спільному майні, має право на компенсацію недоодержаного. Можлива і ситуація, при якій один або кілька з учасників спільної сумісної власності при поділі взагалі не отримують майно у натурі, а мають взамін цього право на грошову або іншу матеріальну компенсацію, розмір та форма якої визначається судом. Оскільки необхідною умовою поділу майна, яке є у спільній сумісній власності, є попереднє визначення часток учасників у праві власності, при здійсненні поділу за ст. 372 ЦК України слід керуватися правилами, які регулюють поділ майна, що є у спільній частковій власності (ст. 367 ЦК України), а також виділ частки (див. коментар до ст. 364 ЦК), адже процедури виділу і поділу відбуваються на аналогічних засадах.

Поділ майна між співвласниками є однією з підстав для припинення права спільної часткової власності. Поділ майна, яке перебуває у спільній частковій власності, потрібно відрізняти від виділу в натурі одному із співвласників належної йому частки із спільного майна. При поділі майно, що перебуває у спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. Навпаки, при виділі частки правовідносини спільної часткової власності зберігаються, якщо тільки співвласників до здійснення виділу було не двоє. Ці відносини припиняються тільки щодо особи, частка якої виділяється, але зберігаються щодо інших учасників спільної власності, які не бажають реалізовувати право на виділення своїх часток із спільного майна. Таким чином, юридичним наслідком поділу майна завжди є припинення права спільної часткової власності між колишніми учасниками.

Особливості поділу спільного сумісного майна між подружжям визначені ст. 71 СК України. Зокрема, слід звернути увагу на наступні з них:

1) навіть у випадку існування між подружжям спору суд має враховувати домовленості сторін, що стосуються деяких аспектів поділу майна, а саме домовленістю сторін може бути визначена юридична доля неподільного майна інакше, ніж у вигляді надходження його у власність одного з подружжя (ч. 2 ст. 71 СК). Оскільки таке майно після поділу не може надалі бути об'єктом спільної власності подружжя, слід припустити, що мається на увазі оплатна реалізація такого майна подружжям з наступним поділом виручених від неї грошових коштів;

2) при проведенні поділу суд враховує не лише інтереси сторін спору - чоловіка та дружини - але й дітей (ч. 1 ст. 71 СК України);

3) речі професійних занять в межах частки у спільній власності присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у професійній діяльності (ч. 3 ст. 71 СК України);

4) якщо одержання майна у натурі неможливе, чоловік (дружина) згідно ч. 4, 5 ст. 71 СК одержують право на компенсацію, яка може бути виплачена не в будь-якій матеріальній, а лише в грошовій формі (порівн. з ч. 2 ст. 364 ЦК України);

5) присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у спільній власності допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК України). Слід зауважити, що ЦК України таких випадків не передбачає. Більше того, у абзаці другому ч. 2 ст. 364 ЦК підкреслюється, що компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою;

6) присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України). При проведенні поділу спільного майна подружжя судом мають бути враховані також положення ч. 6, 7 ст. 57 СК України.

Апеляційним судом Запорізької області у 2013 залишено без змін 3 рішення суду першої інстанції, скасовано-2, змінено -0.

У 2014 році залишено без змін 4 рішення суду першої інстанції, скасовано -1, змінено-0.

Найпоширенішою причиною скасування або зміни рішення суду першої інстанції в цій категорії справ, стало неповне з'ясування обставин справи.

Так рішенням Комунарського районного суду від 11.06.2014 року по цивільній справі за позовом Шкурапет В.С. до Шкурапет А.І. про поділ майна подружжя, позовні вимоги позивача задоволено та визнано за ним право власності на ½ частину квартиру придбану у шлюбі. Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги Шкурапет В.С. про поділ спірної квартири, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, а тому відповідно до ст. ст. 60, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю подружжя, в якій частки сторін є рівними. Між тим, ураховуючи те, що подружжя придбало майно до введення в дію Сімейного кодексу України, виходячи з правил ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії законів у часі норми Сімейного кодексу України підлягають застосуванню до сімейних відносин, які виникли після набрання чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. Відповідно до частини 1 статті 22 КпШС України, чинного на час купівлі спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно з частиною 2 статті 28 КпШС України суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Доводи позивача про те, що спірна квартира була придбана після припинення шлюбних відносин, але за спільні кошти, які він надсилав Шкурапет А.І., необгрунтовані. Так як згідно рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 06.08.2002 року, про розірвання шлюбу сторін , шлюбні відносини були припинені у 1999 році. Але згідно розписки від 20.10.2000 року, відповідач позичила 3200 доларів США для придбання спірної квартири, гроші повернула частками. Не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що він утримував сім'ю надсилаючи їм кошти протягом 1998 -2000 років. На квитанціях, які він зазначив доказами того, що він утримував сім'ю. відсутні штампи поштових відділень, що підтверджують переказ зазначених в них коштів, зазначені копії ніким не завірені. Тому згідно зі ст.59 ЦПК України такі копії не являються доказом того, що спірна квартира придбана за їх спільні кошти подружжя.

Так рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 30.07.2013 року по цивільній справі за позовом Живоглядової С.В. до Накарякова О.М. про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя позивачу відмовлено в задоволенні позову. Позивач в позові просила суд встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнати за нею право власності на квартиру, та дачний будинок, які сторони придбала під час спільного проживання, за взаємною згодою покупцем за договором купівлі-продажу квартири та дачного будинку, було зазначено відповідача. Право власності на спірну квартиру було також зареєстровано за відповідачем. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала суду належних доказів того, що вона проживала з відповідачем однією сім'єю без шлюбу. Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення суду, з тих підстав, що згідно матеріалів справи позивач проживала з відповідачем з січня 2004 року по грудень 2011 року у квартирі, яка належить відповідачу на праві власності, що не заперечив сам відповідач, це підтверджується копією договору на відкриття поточного рахунку в ПАТ «Дельта Банк» у якому місцем проживання позивача зазначена квартира відповідача, договором про надання послуг Інтернет укладеного між позивачкою та ТОВ УВК «ІНН-КОМ», поясненнями свідків, які підтвердили факт спільного проживання сторін.

Згідно з положенням ст.74 СК України. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Апеляційний суд Запорізької області зазначив, що посилання суду першої інстанції на ст.21 СК України є безпідставними, оскільки зазначена стаття визначає поняття шлюбу конститутивною ознакою якого є реєстрація державним органом реєстрації актів цивільного стану. Жінка та чоловік у цьому шлюбі мають статус подружжя. Відсутність державної реєстрації не робить такий союз актом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому розумінні цього слова. Жінка та чоловік у такому союзі мають статус сім'ї, але не мають статусу подружжя. Тобто права є тотожними за змістом, але підстави їх виникнення є різними.

Таким чином Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення суду першої інстанції, визнав факт спільного проживання однією сім'єю, без перебування у шлюбі між собою сторін. Визнав спільною сумісною власністю за час спільного проживання однією сім'єю, без перебування у шлюбі, квартиру, дачний будинок на який за позивачем визнано право власності на ½ частину.

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що суд переважно правильно з дотримання чинного законодавства вирішує справи по сімейним правовідносинам. Рішення та ухвали судів відповідали вимогам, встановленим ЦПК України. Судді в повній мірі визначали характер спірних правовідносин, дотримувалися норм чинного законодавства при розгляді цивільних справ, забезпечуючи своєчасне вирішення питань відкриття провадження у справах, належну підготовку справ до розгляду, розгляд справ протягом розумного строку, підвищення особистої відповідальності за якісний та оперативний їх судовий розгляд, належне складання та оформлення процесуальних документів, реагування на випадки порушення законодавства відповідними учасниками правових відносин.

Аналіз розгляду цивільних справ, що виникають із сімейних правовідносин за 2014 рік