Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
АНАЛІЗ
скарг на постанови слідчих
Порушення кримінальної справи — це акт застосування процесуального права, який здійснюється в формі винесення постанови, що відкриває загальну юридичну можливість провадження всіх без винятку слідчих дій та застосування, за наявності для того відповідних підстав, засобів процесуального примусу.
Згідно зі ст. 97 КПК України за заявою або повідомленням про злочин, що надійшли до правоохоронного органу, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з рішень: про порушення справи, про відмову в порушенні справи, або про передачу заяви або повідомлення за підслідністю або підсудністю.
Підстави для порушення кримінальної справи мають містити два необхідних елементи: 1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду; 2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.
Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи, а у разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.
Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи. У практиці трапляються випадки, коли слідчі органів внутрішніх справ та працівники дізнання, отримавши заяву від громадянина і встановивши в ході перевірки, що вона належить до категорії приватного обвинувачення, не направляють її за належністю до суду, а виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і роз'яснюють потерпілому його право звернутися безпосередньо до суду в порядку приватного обвинувачення. Така практика є незаконною.
Стаття 55 Конституції України визначає: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб".
Статтями 236-1 — 236-5 КПК України встановлена можливість оскарження в суді відповідно постанови про відмову в порушенні справи та постанови про закриття справи. Даними правовими новелами по суті встановлюється нове принципово важливе положення — захист прав і свобод людини належить до повноважень насамперед судової влади.
До Комунарського районного суду м.Запоріжжя у 2009 році було оскаржено 47 постанов, винесених слідчими правоохоронних органів, з яких:
- 26 постанов про порушення кримінальної справи;
- 21 постанова про відмову в порушенні кримінальної справи.
У 2009 році судом розглянуто 46, скарг, з яких:
- 7 скарг задоволено;
- по 35 скаргам відмовлено;
- по 3 скаргам закрито провадження;
- 1 скаргу направлено в Апеляційний суд Запорізької області для вирішення питання про зміну підсудності;
- 1 скарга в залишку на 2010 рік.
Скарги |
Задоволено |
Відмовлено |
Закрито провадження |
Направлено для вирішення питання про зміну підсудністі |
Залишок |
Про порушення кримінальної справи |
2 |
23 |
0 |
1 |
0 |
Про відмову в порушенні кримінальної справи |
5 |
12 |
3 |
0 |
1 |
З року в рік функція контролю суду за законністю в діяльності органів досудового розслідування зміцнюється і зростає, а практика діяльності судів підтверджує дієвість такої юридичної форми процесуального контролю.
Позитивно оцінюючи діючі новели, одночасно виникає занепокоєння, що подальше розширення юрисдикції суду щодо процесуального контролю за досудовим слідством і дізнанням може бути недоцільним, або просто дублювати прокурорський нагляд. В цьому плані, мабуть, віддаючи належне моді, було поспішно закріплено за судом право скасовувати постанову про порушення та відмову в порушенні справи. По-перше, на цьому етапі кримінального процесу оправдує себе прокурорський нагляд, по-друге, суди можуть зв'язувати себе відповідними рішеннями, по-третє, суддя, який приймав відповідне рішення, уже не може розглядати ту само справу по суті, що створює небажані організаційні труднощі в роботі судів. Нарешті, щоб прийняти рішення про законність порушення справи, потрібно проаналізувати всі матеріали, а це вже, мабуть, буде носити елементи не процесуального контролю, а фактичного нагляду, підміняє функцію прокуратури. До того ж порушена справа має поступити розслідуваною до суду, де він і зможе повністю перевірити законність і обґрунтованість прийнятих рішень і здійсненого провадження в повному обсязі.
У зв'язку з цим, мабуть, буде доречним рекомендувати на цій стадії процесу більш широко застосовувати досудове урегулювання скарг методами прокурорського нагляду.
Суддя Комунарського районного
суду м.Запоріжжя І.Й. Наумова