АНАЛІЗ

стану справ та матеріалів які призупинені Коммунарським районним судом м . Запоріжжя до розшуку підсудних чи засуджених станом на 01.02.2008.

            Кожний хто вчинив злочин повинен бути притягнутий до відповідальності - стаття 2 КПК України вказує на цей принцип як на одне із основних завдань  кримінального судочинства.                                       

Однак згідно даного аналізу кількість осіб які вчинили злочини і залишаються при цьому не притягнутими до відповідальності  неухильно росте. А ухилення від суду стало одним із способів ухилення від кримінальної відповідальності за скоєні злочини.

Так, в Комунарському районному суді м. Запоріжжя станом на 01.02.2008. знаходяться 98 кримінальних справ та матеріалів (57 матеріалів, по яким після постановлення вироку підсудні за поданням КВІ оголошені в розшук, в зв’язку з невиконанням вимог ст.ст. 75, 76 КК України, та 41 кримінальна справа), провадження по яким зупинено в зв`язку з оголошенням  розшуку підсудних та засуджених.  По ним розшукуються особи оголошені в розшук починаючи ще з 1995 року:

  В суді знаходяться 41 кримінальна справа, провадження по яким зупинено в зв`язку з оголошенням  розшуку підсудних.  Провадження розшуку доручено  Комунарському РВ ЗМУ, Запорізькому РВ ЗМУ, Хортицькому РВ ЗМУ,  ЛВ ст.Запоріжжя-1, СУ УМВС України в Запорізькій області у відношенні  підсудних:

3 (три) з 41 переліченої справи - це справи по яким розшук підсудних був оголошений в період судового слідства - по одній справі (по обвинуваченню Ахалай Л.Р.), і після вступу в законну силу вироку суду - по 2 справам (по обвинуваченню Даниляк М.Ф. та Шапоренко І.Ф.). В результаті вивчення цих двох вказаних справ встановлено грубе порушення законодавства працівниками Комунарського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області щодо розшуку засуджених осіб.

Згідно ст. 6 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”: “Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, в тому числі і про осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання”.

Згідно ст. 9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”: “У кожному випадку наявності підстав  для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, переховується від органів розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, безвісти зникла, ведеться тільки одна оперативно-розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів забороняється. Про заведення оперативно-розшукової справи виноситься постанова. У постанові зазначаються місце та час її складання, посада особи, яка виносить постанову, її прізвище, підстава та мета заведення оперативно-розшукової справи”.

Так, по двом вказаним справам - а це кримінальні справи по обвинуваченню Даниляк М.Ф. за ст. 206  ч. 2 КК України в редакції 1960 року, та Шапоренко І.Ф ст. 166 ч. 3 КК України в редакції 1960 року ухиляються від відбування покарання вже засуджені особи. Згідно вироків по вказаним двом справам (Даниляк М.Ф. був засуджений до 3 років 3 місяців позбавлення волі, вирок набрав законної сили - 28.03.2000.; Шапоренко І.Ф. був засуджений до 5 років позбавлення волі, вирок набрав законної сили - 28.02.2000) була призначена міра покарання в вигляді позбавлення волі однак судом запобіжний захід був залишений до вступу в законну силу вироку – підписка про невиїзд. Ці два вироки були направлені до Комунарського райвідділу для затримання цих осіб і направлення для відбування покарання однак не дивлячись на це вказані особи затримані не були і вироки до цього часу не виконані, інформації щодо заведення відносно засуджених розшукових справ до цього часу на численні запити суду не надано.

Одним з таких негативних, і в той же час нажаль вже типових, прикладів є справа по якій засуджений в зв’язку з негативною роботою по його розшуку взагалі уникнув кримінальної відповідальності за скоєний ним злочин.

Так, Сорокін Іван Валерьевич, 17.11.1079 року народження, 05.05.2000. був засуджений Коммунарским районним судом м. Запорожжя по ч. 3 ст. 206, ч. 1 ст. 101 КК України в редакції 1960 року до 3 років позбавлення волі. 07.06.2000. ухвалою Запорізького обласного суду зазначений вирок був залишений у силі. Як під час досудового, судового слідства так і до вступу вироку в законну силу засудженому був обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. 

Копія вироку неодноразово спрямовувалася в Коммунарский РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області для затримки Сорокіна І.В. і направлення його для відбування покарання, а саме: 16.06.2000 року (форма №41), 03.05.2001 (із супровідним листом за підписом судді Строчілової Л.С. із указівкою необхідності узяття підсудного під варту), 16.04.2003 (із супровідним листом за підписом Голови суду Герасименко С.Г. із указівкою необхідності узяття підсудного під варту), 26.08.2003, 02.04.2004 (із супровідним листом за підписом судді Гончара А.С. із указівкою необхідності узяття підсудного під варту), 23.07.2004, 29.07.2004 (із супровідним листом за підписом судді Іллічева П.М. із указівкою необхідності узяття підсудного під варту) 02.09.2004 (із супровідним листом за підписом судді Іллічева П.М. із указівкою необхідності узяття підсудного під варту). На зазначені численні письмові повідомлення, запити суддів у який були вимоги про повідомлення результатів виконання вироку, з Коммунарского РО в суд протягом більш 7 років не надійшло жодної відповіді. 

І тільки 15.11.2007. Сорокін І.В. був затриманий працівниками Коммунарского РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області для виконання зазначеного вироку.

Відразу ж у Коммунарский районний суд м. Запоріжжя 19.11.2007. від адвоката Балак А.Г. в інтересах Сорокіна І.В. надійшло клопотання про звільнення останнього від відбування покарання в зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

12.12.2007 Постановою Коммунарского районного суду м. Запоріжжя в зв'язку з невиконанням зазначеного вироку на протязі більше 7 років Сорокін Іван Валерьевич, 17.11.1979 року народження, був звільнений від відбування покарання у виді трьох років позбавлення волі та був звільнений із-під варти в залі суду.

Як установлено судом, зазначений вирок у відношенні Сорокіна І.В. набрав законної сили 07.06.2000. і з цього часу пройшло більше 7 років і вирок не був виконаний, доказів тому, що засуджений ухилявся від відбування покарання судові не надано, і як встановлено - райвідділом він за весь цей час засуджений навіть не оголошувався в розшук та розшукова справа в порушення вказаних вимог законодавства не заводилась. Навпаки надані судові  докази говорили про відсутність відхилення від відбування покарання, і на наявність бездіяльності працівників міліції а саме: засуджений не змінював місце проживання і проживав по вул. Тополіна, в м. Запоріжжі (поруч з Коммунарским РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, ця вулиця примикає до РВ), офіційно працевлаштувався в квітні 2003 року і працює дотепер офіційно на ЗАТ «ЗАЗ», Сорокін І.В. 27.09.2003 у РАГС Коммунарского району м.Запоріжжя уклав шлюб, і в нього 23.08.2004 народилася дочка, про, що зроблений запис в органах РАГС. Вказані факти привели до необхідності винесення судом окремої постанови на ім’я начальника УМВС України в Запорізькій області.

            Ці негативні приклади говорять в першу чергу про ігнорування працівниками органів внутрішніх справ не тільки письмових запитів, постанов суду про привід, про розшук а навіть і вироків суду, що набрали законної сили і постановлені іменем держави.

Фактично ці два приклади вказують на неможливість суддям в подальшому залишати на волі осіб після того як суд у нарадій кімнаті прийшов до висновку про необхідність призначення покарання у вигляді позбавлення волі. В цьому випадку необхідно зразу ж вирішувати питання на заміну запобіжного заходу на взяття під варту, якщо цей захід не було ще обрано раніше.

Залишення запобіжного заходу в вигляді підписки про невиїзд хоча безпосередньо і не заборонено законом, але виходячи з того, що органи внутрішніх справ фактично в подальшому негативно виконують свою роботу по затриманню осіб і їх розшуку це приводить до того, що вказані вироки фактично не виконуються і ці особи перебувають в розшуку роками.

По одній з трьох вказаних справ розшук підсудного був оголошений в період судового слідства - це справа по обвинуваченню Ахалай Л.Р. за ст.140 ч. 3 КК України в редакції 1960 року. По цій справі  був постановлений вирок Коммунарським районним судом м. Запоріжжя ще 02.06.1994 (суддя Глазкова О.Г.) покарання було призначено з застосуванням ст. 46-1 КК України в редакції 1960 року з відстрочкою виконання вироку. Однак 04.07.1994 року судовою колегією по кримінальним справам Запорізького обласного суду вказаний вирок за м’якістю був скасований повністю та справу направлено до районного суду для нового розгляду, питання відносно зміни запобіжного заходу вирішено при цьому не було. Після того як справа надійшла до суду  підсудний до суду не з’явився жодного разу, постанови про привід виконані не були і постановою суду 12.01.1995 року він був оголошений в розшук де перебуває і до цього часу.

Подальшим вивченням вказаних в переліку справ встановлено, що по 38 справам з 41, підсудний був оголошений в розшук так жодного разу не з’явившись до суду, це складає 92,68 % від справ по яким підсудні знаходяться в розшуку.

Фактично по всім цим справам перед тим як оголосити підсудного в розшук судді були вимушені багаторазово призначати справи до розгляду, викликаючи при цьому кожен раз потерпілих, свідків, експертів, однак неявка підсудних в тому числі і при фактичному невиконанні співробітниками органів внутрішніх справ постанов суду про привід підсудних приводило до зривів усіх судових засідань по цим справам. А це є бездієвою витратою часу не тільки суду а і інших учасників процесу. 

            Відповідно до ч. 1 ст. 148 КПК України: “запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень”.

            Як встановлено вивченням перелічених вище справ відносно всіх підсудних, які ухилились від явки до суду, а в зв’язку з цим і від кримінальної відповідальності, слідчі обрали запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Тільки по 3 справам з 38 перелічених справ слідчі виходили з поданням про обрання запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.

Так, по одній справі, а це справа по обвинуваченню Вахно О.В.  у обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було судом відмовлено (а.с. 119 суддя Семікін В.В.) однак фактично підсудний звинувачувався у скоєні злочину за який не передбачено взагалі позбавлення волі – ч. 1 ст. 190 КК України.

В іншому випадку – це кримінальна справа  за обвинуваченням Пащенко Р.Г. за ст. 185 ч. 2 КК України, постановою суду (а.с. 44 суддя Семікін В.В.) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був обраний. Однак 21.09.2007. ухвалою Апеляційного суду Запорізької області (а.с. 48) вказана постанова суду була скасована та обвинуваченому був обраний інший вид запобіжного заходу – підписка про невиїзд. В подальшому після надходження справи до суду підсудний жодного разу туди не з’явився, постанови про привід виконані не були і він був оголошений в розшук.

            По одній із цих трьох справ – справа по обвинуваченню в скоєні тяжкого злочину Панченко Р.Д. за ч. 2 ст. 187 КК України, слідчий звернувся з клопотанням про обрання  запобіжного заходу в виді тримання під ватою, однак в.о. прокурора Комунарського району м. Запоріжжя Іванченко О.А. своєю постановою (а.с. 50) звільнила обвинуваченого з-під варти. В подальшому після надходження справи до суду підсудний жодного разу туди не з’явився, постанови про привід виконані не були і він був оголошений в розшук.

У всіх інших випадках (а це 35 справ), слідчі взагалі не звертались ні до прокурора ні до суду з клопотаннями про обрання запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, по всім обвинуваченим, як уже було вказано, був обраний інший запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. І це не зважаючи навіть на те, що по деяким справам обвинувачені вчиняли нові злочини в період умовно-дострокового звільнення за попереднім вироком і в період відбування покарання з випробуванням.

            Так, кримінальна справа по обвинуваченню Кузнєцова А.А. за  ст. 309 ч. 2 КК України який був засуджений 26.02.2007 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ст. 309 ч. 2 до 2 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки. Однак 19.07.2007 року в період випробування вчинив новий злочин, в матеріалах справи є вказаний вирок суду однак не дивлячись на це слідчий обирає запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і прокурор, не встановивши  цього факту направляє справу до суду після чого підсудний до суду не з’являється жодного разу, постанови про привід виконані не були і він був оголошений в розшук.

            Кримінальна справа по обвинуваченню Лазаренка А.О. за  ст. 185 ч. 2 та ст. 185 ч. 3 КК України який був засуджений 18.07.2002 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя до 3 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням на 2 роки. 03.02.2004 постановою того ж суду засуджений був направлений для відбування покарання в вигляді позбавлення волі на 3 роки. 23.06.2006 постановою Запорізького районного суду Запорізької області був умовно-достроково звільнений на 10 місяців 20 днів. Однак 03.03.2007 року в період умовно-дострокового звільнення вчинив новий злочин, в матеріалах справи є вказані дані однак не дивлячись на це слідчий обирає запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і прокурор, не встановивши  цього факту направляє справу до суду після чого підсудний до суду не з’являється жодного разу, постанови про привід виконані не були і він був оголошений в розшук.

Кримінальна справа по обвинуваченню Смердова С.М. за  ст. 317 ч. 1 КК України який був засуджений 29.04.2004 року Михайлівським районним судом Запорізької області за ст. 185 ч. 3 до 3 років 5 місяців позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням  на 2 роки. Однак 09.08.2005 року в період випробування вчинив новий злочин, в матеріалах справи є вказаний вирок суду однак не дивлячись на це слідчий обирає запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і прокурор, не встановивши  цього факту направляє справу до суду після чого підсудний до суду не з’являється жодного разу, постанови про привід виконані не були і він був оголошений в розшук.

Враховуючи те, що по 38 з 41 справи підсудний ухилився від суду ще до того як справа була призначена суддею до розгляду то запобіжні заходи які обрали слідчі при досудовому слідстві не виконали своєї мети – запобігти спробам ухилитися від суду. Тому, виходячи з даної статистики вказані запобіжні заходи були обрані помилково, не достатньо слідчими була вивчена особа обвинуваченого та обставини справи, і ця помилка досудового слідства перелягла на судову систему, і заважає судочинству виконати свої функції.

Позитивним у цьому напрямку слід вважати винесення судом постанови про направлення справи на додаткове розслідування по кримінальній справі по обвинуваченню Вахно О.В. за ч. 1 ст. 190 КК України (суддя Гончар О.С. а.с. 171) з підстав не встановлення в ході досудового слідства дійсного місцезнаходження підсудного. Так по справі судом спочатку в порядку ст. 315-1 КПК України органу який проводив досудове слідство (Комунарський РВ) було доручено встановити  місцезнаходження підсудного, в результаті чого було встановлено, що за адресою вказаною у справі, як місце проживання підсудного, він не проживав більше 5 років, і його знайдено не було. 19.12.2003 постановою суду справа була направлена на додаткове розслідування оскільки згідно матеріалів справи ще в період досудового слідства обвинувачений зник і його вказане в матеріалах справи фактичне місце знаходження в період досудового слідства було встановлено помилково. 24.02.2003 ухвалою Апеляційного суду Запорізької області вказана постанова суду залишена без змін і справа була направлена на додаткове розслідування тільки з вказаної підстави .

Також необхідно звернути увагу не тільки на направлення постанов суду про оголошення розшуку до райвідділів а і про заведення по ним розшукових справ, а також на отримання періодично інформації про результати розшуку осіб. В кожній вказаній кримінальній справі є запити суддів до райвідділів які проводять розшук вказаних осіб відносно заведення ними розшукових справ, відносно результатів розшуку, однак вказані запити в значній більшості посадовими особами органів внутрішній справ ігноруються. Взагалі по більшості запитів не надається жодної інформації. Це говорить про необхідність вирішення питання суддями за якими рахуються особи, що перебувають у розшуку, про реагування на такі факти та винесення окремих постанов.  

Так, як позитивну слід визнати практику винесення окремої постанови по кримінальній справі по обвинуваченню Оглу Р.В за  ст.229-1 ч.1 КК України в редакції 1960 року (суддя Поляков О.З. а.с. 114).  Ця окрема постанова від 07.08.2000. була винесена судом на ім’я начальника Комунарського РВ ЗМУ УМВС в Запорізькій області в зв’язку з тим, що по справі було направлено 8 запитів (від 02.04.1999, 20.05.1999, 09.07.1999, 27.09.1999, 29.10.1999, 30.11.1999, 11.05.2000, 06.06.2000) з копією постанови про оголошення підсудної в розшук про надання інформації щодо заведення розшукової справи, однак не тільки до суду не надійшло жодної інформації на вказані запити а і розшукова справа взагалі не заводилась. Не дивлячись на це в порушення ст. 23-2 КПК України відповіді на цю окрему постанову до суду і до цього часу не надійшло. А після винесення вказаної окремої постанови до Комунарського РВ судом було направлено ще 8 запитів (від 09.01.2001, 09.02.2001, 09.03.2001, 11.05.2001, 11.07.2001, 15.09.2001, 23.11.2001, 17.12.2001) і тільки вже фактично на 16 запит суду, не рахуючи направлення вказаної окремої постанови до суду надійшла письмова інформація (а.с. 122) за підписом зам. начальника Комунарського РВ ЗМУ УМВС в Запорізькій області про те, що відносно підсудної Оглу Р.В. заведена розшукова справа №51280106 з датою заведення 10.12.2001. при тому, що постанова про оголошення розшуку підсудної була винесена судом ще 07.10.1998 року. Тобто розшукова справа працівниками райвідділу була заведена через 3 роки і 2 місяці після оголошення особи в розшук. З метою подальшого отримання інформації про результати розшуку судом направлено було ще 10 запитів і тільки після цього отримано інформацію з РВ про хід розшуку, до цього часу вказана підсудна знаходиться в розшуку.  Тобто на 26 запитів суду до райвідділу тільки на 2 запити надійшла відповідь.

            Вказаний приклад фактичного ігнорування посадовими особами райвідділів органів внутрішніх справ на ім’я яких направляються запити суду є нажаль типовим явищем по кожній справі, це фактично сотні запитів які залишаються взагалі поза увагою.

            Окрім цього, з вказаних прикладів видно, що розшукові справи заводяться тільки через декілька років (вказана справа Оглу Р.В., справа не заводилась більше 3 років), або взагалі не заводяться (справа Сорокіна І.В., більше 7 років не заведена була взагалі розшукова справа) а це вказує і на відсутність належного нагляду зі сторони прокурорів районів, які не тільки мають важелі контролю а і впливу (на відміну від суду) на працівників міліції надані їм законодавством, жодним чином не реагують на вказані грубі порушення законодавства.

            Окрім цього, судом кожного місяця вже на протязі декількох років направляється повна інформація на ім’я начальника УМВС України в Запорізькій області по усім особам які рахуються в розшуку за судом. Однак і це достатніх дієвих наслідків не дає, а наслідки це розшук осіб які ухиляються багато років від відповідальності за вчинені ними злочини.

За станом  на 01.02.2008. в суді знаходяться також 57 матеріалів по яким оголошено  розшук підсудних.  Провадження розшуку доручено  Комунарському РВ ЗМУ , Запорізькому РВ ЗМУ, Хортицькому РВ ЗМУ,  ЛВ ст.Запоріжжя-1, СУ УМВС України в Запорізькій області у відношенні  підсудних:

            Вказані особи після постановлення по ним вироків судами області (бо справи розглядались по місцю вчинення злочинів а виконувались по місцю проживання осіб, тобто в Коммунарському районі міста Запоріжжя) порушили вимоги ст.ст. 75, 76 КК України та ухилились від виконання покладених на них вимог. Це фактично порушення засудженими вимоги періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи та вимоги не змінювати місце проживання які і привели до необхідності оголошення їх в розшук.

            Недоліком по цим матеріалам можна вважати ті ж вказані вище недоліки в роботі органів внутрішніх справ, та відсутність дієвого нагляду прокурорів за їх діяльністю. А саме - в більшості матеріалів відсутні відповіді від районних відділів внутрішніх справ на запити суду, в зв’язку з чим і відсутні відомості про заведення ними розшукових справ, про хід розшуку перелічених осіб.

            Роблячи висновки вказаного аналізу необхідно вказати на ключові проблеми які приводять до порушення вказаного принципу кримінального судочинства про незворотність відповідальності за вчинений злочин.

По-перше: проблема ухилення особи від суду та покарання виникає ще в період досудового слідства, де слідчі не враховуючи всіх обставин, та головне особу обвинуваченого, помилково обирають запобіжний захід, який в кінцевому випадку дає можливість особі уникнути покарання. Окрім цього слідчими при досудовому слідстві не достатньо вивчаються дані про місце проживання особи, що і стає однією із причин помилкового обрання запобіжного заходу. Так в багатьох справах взагалі відсутні довідки з місця проживання особи, дані про її місце реєстрації, чи тимчасового проживання, до справи не додаються договори найму житла, довідки про право власності на житло, та ін. Відсутній в цій частині дієвий нагляд прокурора за ходом розслідування кримінальних справ слідчими, не перевіряється достатність даних про особу, та про її місце проживання. При перевірці справи прокурором, при затвердженні обвинувального висновку недостатньо приділяється уваги відносно того чи забезпечена слідчим в ході досудового слідства неможливість ухилення обвинуваченого від суду. Чи зібрані достатні дані про особу та її місцезнаходження, і чи не ухилилась вона вже на час направлення справи до суду від досудового і судового слідства.

По-друге: необхідно вказати на неякісну роботу органів внутрішніх справ по виконанню постанов про привід перш за все підсудних. Ці постанови виконуються формально, робляться відписки для суду, а відсутність дієвого пошуку особи, в перші дні після того як особа зникла і є ще достатньо можливості зібрати необхідну інформацію про її місце перебування, веде до утруднення її подальшого розшуку.

По-третє: заведення співробітниками внутрішніх справ розшукових справ зі значними розривом в часі між отриманою ними постановою суду і часом заведення справи, або взагалі не заведення справ, що є взагалі грубим порушення законодавства і говорить про відсутність взагалі роботи по розшуку осіб, що вчинили злочини.

По-четверте: негативна робота по розшуку перелічених осіб. Цей висновок випливає з результатів розшуку, коли розшукуються особи ще з 1995 року і кількість цих осіб неухильно росте. З приведених вище прикладів (справа по обвинуваченню Сорокіна І.В., коли підсудний більше 7 років розшукувався при цьому проживаючи рядом з райвідділом, офіційно працював, одружився, в нього народилась дитина) можна взагалі зробити висновок про відсутність реального (не на аркушах паперу) розшуку, тим більше, що розшукові справи в деяких випадках навіть не заводяться. Вказане говорить і про відсутність дієвого нагляду прокурора за розшуковою роботою, яка покладена на нього в тому числі і ст. 14 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

            Окрім цього по результату вказаного аналізу необхідно зробити також висновок, що необхідне також законодавче вирішення багатьох проблем які виникають як при обранні запобіжних заходів, при розшуку осіб.

Так, це і надання можливості суду повертати справу прокурору в зв’язку з ухиленням підсудного від суду для встановлення його місця знаходження, і надання суду права контролю та більш дієвого впливу на правоохоронні органи по виконанню ними постанов та головне вироків суду.

            Тільки після позитивного вирішення в комплексі всіх перелічених проблем можливо буде говорити про вирішення ключового завдання кримінального судочинства і жодна особа котра вчинила чи вчинить в подальшому злочин не зможе ухилитись від відповідальності. Вирішення вказаних проблем також вплине і на загальний рівень злочинності адже кожен злочинець буде знати про безповоротність кримінального покарання.

Голова Комунарського районного

суду м. Запоріжжя                                                    С.Г. Герасименко