Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
А Н А Л І З
розгляду заяв і справ, пов’язаних з застосуванням
Закону України «Про третейські суди»
суддями Комунарського районного суду м. Запоріжжя
за 6 місяці 2008 року
Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини закріплене право кожної людини при вирішенні питання щодо її цивільних прав та обов’язків на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з Законом України "Про третейські суди": третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
За 6 місяців 2008 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла лише одна заява про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду, інших заяв пов’язаних з застосуванням Закону України «Про третейські суди» не надходило.
Так 25.04.2008. (справа №6-18/08) до суду надійшла заява Ганочкіної Валентини Миколаївни про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду AD HOC від 24.04.2008. про визнання права власності на недобудований житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бородінська, 63.
08.05.2008. ухвалою судді Батрак І.В., вказана заява була на підставі ст. 121 ЦПК України залишена без руху, оскільки в рішенні суду не було вказано місце розгляду справи.
20.05.2008. ухвалою судді Батрак І.В. вказана заява була визнана не поданою та повернута позивачеві (ухвала не оскаржувалась).
Тому фактично і вказана заява теж судом не розглядалась.
Третейський суд – недержавний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, які виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Згідно ст. 6 Закону: третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов'язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.
Третейські суди можуть бути постійно діючими та створюватися для розгляду певної справи (так звані суди ad hoc). ( Аd hoc – спеціально для певного конкретного випадку, у конкретній справі (лат.).)
Реєстрацію постійно діючого третейського суду здійснюють Міністерство юстиції та його органи на місцях. Після реєстрації третейський суд одержує відповідне свідоцтво.
Кожний постійно діючий третейський суд повинен мати як мінімум два документи: Положення про суд (щось на зразок статуту підприємства) і Регламент (своєрідний процесуальний кодекс – у ньому міститься процедура розгляду спорів у цьому суді).
Для передачі спору на розгляд третейського суду необхідно, щоб сторони спору у визначеній Законом формі дійшли згоди про це. Для цього їм потрібно укласти третейську угоду. Під нею закон має на увазі або окремий договір про передачу спорів на розгляд третейського суду, або спеціальне застереження в основному договорі.
Закон установлює, що третейську угоду має бути укладено в письмовій формі, за одним винятком: якщо сторони домовилися про порядок третейського розгляду спору усно, але у відзиву на позов інша сторона підтвердила наявність такої угоди, а інша сторона проти цього не заперечила, то вважається, що третейську угоду укладено.
У третейському договорі (третейському застереженні) сторони можуть самі вибрати (призначити) арбітрів чи делегувати це право голові третейського суду. Самі арбітри можуть від розгляду спору й відмовитися (ч. 2 ст. 14 Закону), але це навряд чи станеться, ураховуючи, що за участь у розгляді сторони платять їм гонорар (і цей гонорар може бути значним).
Суворих вимог до компетенції суддів Закон не висуває. Але один виняток усе ж таки було зроблено. У разі одноособового вирішення спору третейський судя знову ж таки постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту (ч. 3 ст. 18 Закону). У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.
Після закінчення розгляду спору третейський суд приймає відповідне рішення. Рішення третейського суду викладається у письмовій формі та підписується третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або повним складом третейського суду, що розглядав справу. Рішення постійно діючого третейського суду скріплюється підписом керівника та круглою печаткою юридичної особи – засновника цього третейського суду. А підписи третейських суддів третейського суду ad hoc на рішенні засвідчуються нотаріально.
Згідно ст. 51 Закону - ршення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:
1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;
4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону.
Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.
Закон передбачає, що сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (ст. 55 Закону). Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.
Заяву про видачу виконавчого документа може бути подано до компетентного суду протягом трьох років від дня прийняття рішення третейським судом. При розгляді заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд повинен витребувати справу з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа, (ст.. 56) яка має бути направлена до компетентного суду протягом п'яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви про видачу виконавчого документа продовжується до одного місяця.
Ухвала про видачу виконавчого документа направляється сторонам протягом п'яти днів з дня її прийняття.
Сторона, на користь якої виданий виконавчий документ, одержує його безпосередньо у компетентному суді.
Після розгляду компетентним судом заяви про видачу виконавчого документа справа підлягає поверненню до постійно діючого третейського суду.
Компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:
1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;
2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;
4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом;
6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;
7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;
8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу.
Ухвала компетентного суду про відмову у видачі виконавчого документа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляції ухвала компетентного суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Сторони мають право протягом 15 днів після винесення компетентним судом ухвали про відмову у видачі виконавчого документа оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого документа спір між сторонами може бути вирішений компетентним судом у загальному порядку.
Сторона, на користь якої видано виконавчий документ, одержує його безпосередньо в компетентному суді (ч. 4 ст. 56 Закону).
Далі визначені наступні проблеми які можуть виникнути при розгляді заяв і справ, пов’язаних з застосуванням Закону України «Про третейські суди» (далі Закон).
Так, в Законі України «Про третейські суди» (далі Закон) вказано, що компетентним судом є суд за місцем розгляду справи третейським судом. Однак Закон не регулює підсудність справ між третейськими судами, не вказує, що є місцем розгляду справи третейським судом, та де саме повинно вказуватись місце розгляду справи (в судовому рішенні третейського суду, чи іншому документі). І взагалі ця норма закону повністю протирічить вимогам щодо підсудності встановленим в ЦПК включаючи і виключну підсудність. Тому суддям необхідно ретельно перевіряти підсудність справи. Перш за все визначити чи не підсудна вона господарському суду, і потім визначати згідно наданих документів чи розглянуто справу на території району.
Також ретельно перевіряти підвідомчість справ і відмовляти у видачі видачі виконавчих документів, якщо третейський суд розглянув:
1) справу у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справу у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
3) справу, пов'язаних з державною таємницею;
4) справу у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справу про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справу, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7) іншу справу, яка відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
8) справу, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.
Виникає величезна проблема це – рішення третейських судів, які не є постійно діючими. Відсутні зареєстровані юридичні адреси цих судів, закон не вимагає отримання третейської справи від цих судів, відсутні конкретні дані про суддів, які розглянули справу, неможливо перевірити (навіть якщо це вказано в рішенні) місце розгляду справи.
Тому рекомендується саме ці проблеми враховувати як підстави для відмови у видачі виконавчого документу.
Завжди відмовляти в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:
1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;
2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;
4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом;
6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;
7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;
8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу.
В кожному випадку витребувати справу з постійно діючого третейського суду.
Взагалі діяльність третейських судів, як склалось на практиці, в більшості випадків веде до вирішення спорів, які б не найшли свого позитивного для сторін вирішення. Тому сторони на практиці в більшості випадків намагаються не подаючи позов до суду загальної юрисдикції, знаючи, що там суд винесе рішення яке їх не задовольнить, вирішують цей же спір у третейському суді. А той (третейський суд) в свою чергу завжди (інших даних не має) задовольняє будь які позови, не дивлячись на вимоги законодавства. А відсутність достатніх підстав передбачених законодавством для відмови у видачі виконавчого документу, фактично вимагає від суддів місцевих судів досить ретельно підходити до питання видачі виконавчого документу особливо коли цей спір розглянуто судом який не є постійно діючим.
На підставі викладеного,
П Р О П О Н У Ю:
1. Суддям прийняти заходи по усуненню при розгляді заяв і справ, пов’язаних з застосуванням Закону України «Про третейські суди» помилок та порушень діючого законодавства.
2. Особливу увагу приділити розгляду заяв про видачу виконавчого документа, перевіряти підсудність цих справ, забезпечувати суворе дотримання законодавства та уникнути порушення прав інших осіб.
3. Ретельно вивчати заяви та вимогливо підходити до вирішення питань про видачу виконавчих документів на підставі рішень третейських судів які є не постійно діючими, та уникнути при цьому порушень законодавства і прав громадян і юридичних осіб.
4. Суддям обговорювати на оперативних нарадах помилки, які призвели до скасування чи зміни рішення, або ухвали, з метою недопущення їх повторення.
5. Суддям постійно підвищувати свій професійний рівень шляхом вивчення судової практики, положень діючого законодавства і правильно застосувати їх на практиці.
Голова Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.Г.Герасименко
_03_03.png)
